Ми ніколи не були браттями,
Вони ж були до люті завзятими,
На коліна хотіли поставити,
Волю нашу, свободу послабити.
Завжди думали: Як би нас знищити?
Підселяли своїх нам поміщиків.
Аби ті нас тримали рабами,
А ми гнулись на них віками.
Вони нас просто нищили голодом,
Під злочинним, надуманим доводом.
І мільйони на фронті загинули,
Бо завжди ми у пекло закинуті.
Ніби ми вже від них відкололися...,
Та, нажаль, цього знов не відбулося.
Не вгамують ці кати амбіції,
Бо нема на них в світі поліції.
Знову фронт, знову в пекло закинуті,
Наші люди по світу розкидані.
Боротьба, щоб не бути рабами,
Мати волю, нарешті, віками.
Зараз наша Історія пишеться,
Що ж від нас за війну цю залишиться?...
Але зможемо нечисть цю вигнати,
В "потяг щастя" щоб врешті застрибнути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010430
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2024
автор: jogasan