Буває так, що пахне медом.
Жартують бджілки у покосі.
Їх дупки ніжні колить стерня.
Лоскоче ніжки їхні босі.
З конюшні запах від Марічки.
Кобили, племінної чічки.
Стоїть, на конюха чекає.
З-під брів в покоси зазирає
А під копицею гостина.
Микита – конюх і Юстина.
Ще повна фляга калганівки,
яку Микита вкрав у жінки.
Та на Великдень припасала.
Від мужа під матрац сховала.
А він мастак, стара порода.
Занюхав місце ще з порога.
Юстині радість від чарчини,
Бо сумно жити без мужчини.
Раз -поза - раз, любов почали.
Під сіно срамоту сховали.
Як раптом бджілка заблукала.
На голий зад Микиті впала.
Незчувся, вжалила від страху.
Й нагнала на коханців жаху.
Юстина хукає, жаліє.
Ірже Марічка, в стійлі пріє.
А джміль шука бджілок в покосі.
Їх ніжні дупки й ніжки босі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009613
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2024
автор: Голубочка