* * *
Тинявся вітер поміж довгих кіс –
сердечками берізка вчарувала.
Зітхнув у темряву прадавній ліс
і тиша навмання помандрувала.
Покликав місяць, браму відімкнув,
щоб в безмірі розтала, ненароком.
Сам до землі скотитись ризикнув,
на плесо покотився срібним боком.
Берізку відтінив. Стоїть одна
простоволоса, коси розплелися.
Додолу гнеться дивна й мовчазна,
в воді купає ледь жовтаве листя.
Не скаже в чому річ. Чому німа,
чому кохання так скороминуще?
Невдовзі листя опаде. Дарма,
їй зберегти б сердечне, чисте, суще.
По другий бік ріки самотній клен,
гортає листя з травня в пізню осінь.
Прядуть обоє смутку гобелен…
їм місяць брід підшукує і досі.
19.04.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2024
автор: Полісянка