Небилиця
Жив ведмідь собі в тайзі.
Мав він ґулю на нозі.
З неї ріс зелений мох.
- Так мене помітив Бог, -
Всім сказав. - Я цар землі.
Поклоняйтеся мені.
Звір ричав і сипав жар.
Всі повірили, що цар.
Вовк йому носив гриби.
Лиска кашу із верби.
Лось торти із риби пік,
Клав ведмедеві під бік.
Рись несла зміїний хвіст.
Йшов ведмідь від нього в ріст.
Віз єнот вайлу до ліжка
Фрукти й кедрові горішки.
Лев, ховаючи свій рев, -
Листя та кору з дерев
Приносив ведмедю в дім,
Вимивши їх у воді.
Бурому всі підкорялись,
Бурого усі боялись.
А шишкар, що народився,
Лапки вмив, води напився,
До ведмедя підлетів,
Покусав його і з'їв.
Став великим, наче гну.
Всі вклонилися йому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009393
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)