Жалілася Мурка
старому коту:
- забери до себе,
бо я тут помру!
Віддали мя’ замуж
в якусь конуру…
Скрізь, куди не глянеш,
лахміття старе -
із кожної дірки
мишатина пре !
Забери, благаю,
від цього Васька .
У нього нас троє -
натура така !
Про нас він не дбає,
а лише товче…
Облізає шубка,
шкура аж пече!
Сама не рішуся,
а мо’ не приймеш?
Зміни в обстановці -
я змінилась теж…
Надіюсь, залишу
оту конуру.
Тобі цілу ферму
котят приведу !
В.Ф.- 08.03. 2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2024
автор: Веселенька Дачниця