а камінь — здавалося —
не повів і бровою моху
коли шиби злетіли у вирій
змахнувши скляними крилами
не знаючи на скільки уламків
їм ще належить розбитись
для входження в нього —
поки стебла просили у моху
їм простити провини росту
не вглиб а вгору
й не дати задихнутися від краси
тромбами нерозквітлих
утробних пуп’янків
щоб у якесь — ще засклене —
віконечко часу —
між дотиками медових вітрів
і облітанням загуслих дотиків —
розкласти своє життя на своє і ні
як розкладені по поличках
бджолиного черевця
світельця і тіні
03.03.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2024
автор: Тарас Яресько