***
Мамо, скажи, - звідти тобі видніше, -
cкоро в країні осяде Господня тиша?
Тиша така, що захочеться жити і жити…
Зором нестиму в скорботі усіх безневинно вбитих.
Вакуум пам'яті – виє сирена!
П'явкою липне до серця, слизька й нестерпна.
Скільки загиблих потрібно в країну мертвих?
Щоб не зродити дітей -- українців шляхетно-впертих.
Мамо, скажи, де нас видимо більше?
Тут або в небі, Торонто чи то Парижі?..
Як там у вас нагорі працює статистик?
Облік прибулих веде? Вистачає терпіння й хисту?
Чути не хочу, мовляв, усвідомте,
димом повзе ця війна і повзтиме довго,
що ніщо інше, як смерть приміряти гоже.
Ма! Ти не в курсі, а кату готова покара Божа?
Знаєш, інертно чекаю на літо,
співи птахів у тендітному листі, світло..
І не обходять суніти мене, шиїти...
Я, мамо, жити бажаю. Я просто
бажаю
жити.
Фото авторське.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2024
автор: Надія Позняк