***
Вони не вернуть вже до цих заплав,
на їх хрестах усохли пуповини.
І що би ключник світу не казав -
ніхто з душі не витеше провини.
Ніхто святим не зго́стить ешафот
у біло-білих ризах непричетних,
де розгойдався тріснутий кивот
понад розлогі, вижухлі верети.
Оті верети, що несуть на схід,
не скільки цвіту, скільки невмирання,
допоки слово, як жаский болід
стинає день весняний до стенання.
Але сліпці, народжені до плах,
не потаврують "істини" прокляттям!
Ще долетить до Воскресіння птах,
та чи воскресне істинне розп'яття?
Вони ж не вернуть більш до цих угідь,
де всі хрести укопані по плечі!
Допоки ключник ворохобить світ,
стають міцнішими мої предтечі...
10.03.24 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008058
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2024
автор: Леся Геник