ТАРАСОВІ ЖНИВА
Ізнов вітатимуть Тараса.
На тій горі, де вже нема...
Душі його.
Де в серці з часом -
Лиш туга й злість.
Бо знов пітьма
Керує всюд :
щури.
Не люди!
Бо мати плаче.
Мов усюди.
Ні. Не побачить ту сльозу,
Ота пархата, курвів,
Зрада...
І Не почує.!
Знов розпята бо правда нею,
На хресті..
Повзуть ,мов гади.. до Тараса
Отії підлі,не святі
Повзіть! Навколішки..
Чи босі..
Вклоніться , в пафосі, ганьбі!
Ви є ганебні. !
Ваше плем'я
Останні кроки добива...
Я вже прокинувсь!
На могилі ж..,
Тараса в Каневі - нема!
Мої вірші вам яму риють.
І слово Будить Святу Рать!
Померлі, Пращури,
з Народом -
Вже Зачинають..
Жито жать!
В Жнивах отих візьму я участь
Бо Маю Право Вас карати
Очищення прийде тоді лиш
На Україну,
коли почнем
щурам стинати..
Отії голови дурні..
Для вас несу я суд!
Останнє слово.
І дощ Пекельний..
Вмится в крові..
Свинячій. Вже душа готова.!
Я Шабля
й Сонце в Булаві.!
Ан. БУК- СТЕФКО. від Т.Г.Ш
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007982
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2024
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)