А правда в тім, що інколи сумую.
Сумую сильно, ніби не живу,
і уночі вікно своє цілую,
мов бачу в нім ту посмішку одну.
Мов бачу там, у віддалі журливій
когось, хто вже валізи поскладав,
когось, кому давно я вже не милий,
когось, кого щоночі так чекав.
Когось, кого я втратити боявся,
кому казав, що й дня не проживу.
В останній фразі, певно, помилявся,
а інше все — збулося наяву.
І краще зараз все до тла спалити,
ніж крізь життя тягар ось цей тягти,
ніж під кінець когось знов полюбити,
а особливо, якщо хтось — не ти.
03.ІІ.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007121
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.02.2024
автор: Макс Дрозд