Туман над містом залягає,
По небу мжичка пролітає,
Машини, люди все спішить,
Все крутиться бо треба жить.
Йдуть пішоходи ,заховавши
Свої обличчя й наче ставши,
Подібні до сніговиків,
Які прийшли з дитячих снів.
На дереві сидить ворона,
Зими , неначе, охорона,
Цікаво дивиться на світ
І каже:КАРР, немов привіт.
Трамвай гримить і пролітає,
Із шумом простір розрізає,
Усі біжать , усі спішать,
Немов бажають наздогнать,
Той час ,що втрачений даремно,
Ті дні,проведені буремно,
Все , що було, та зникло десь,
Що вже ніколи не вернеш.
А я стою й радію тихо,
Чекаю,коли зникне лихо,
Потроху віршики пишу,
Бо я нікуди не спішу.
Я поспішаю лиш в суботу,
Ні ні, то я не на роботу,
Біжу ,лечу я лиш до тої,
Коханої і золотої,
Яку без пам'яті люблю,
І Бога за яку молю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006964
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2024
автор: EdmonG