Розстріляне відродження.
Пам'яті УКРАЇНЦЯМ.
Людмилі Старицькій-Черняхівській,
Вероніці Черняхівській і Олександу Черняхівському.
Сіль - солей українства
З корінням і гілками,
Ще з малечку, з дитинства
(та все між ворогами).
Було в них вузьке коло,
Та які ж титани!
Кожен виводив соло
І полов бур'Яни.
У змосковщенім народі,
Згоюючи рани,
Щоби у Земній природі
Щезли врешт тирани.
Була співавтором у батька,
Допомагала корифею,
Історію, драматургію..,
Наблизила до апогею.
Косачі, Лисенки, Грушевські..,
Їх коло спілкування,
Дружба із Лесею,
На краще сподівання.
Та "чума" вже розповзалась
Українським полем
І душевним, так тілесним,
Наповнялась болем.
Вероніку, дочку, гілку,
Поетку, надію...
У тортурах, зґвалтовану,
Сховавши подію,
Вже причинну розстріляли,
Сказавши, що в лагерях
І шукала її мати,
Аж до смерті в Сибірах.
Батько вмер з тої розпуки,
Людмилу забрали
І в вагоні, для тварин,
В Казахстан заслали.
Десь "померла" у дорозі,
Під укіс швирнули,
Нема місця, нема знаку,
Нащадки забули...
А забули, бо не знали,
З пам'яті прибрали,
Будівничих України
В нащадків стирали.
А була ж в Центральній Раді
Всі роки буремні,
Творила Універсали,
Ознаки писемні,
Незалежної країни,
Що прагнула - ВОЛІ!
Чи ж думала, що за сто літ
Знов гіркої Долі
Дочекає Україна
Від східного ката,
Й чорним горем обернеться
Вже чергова дата.
А в нас знову в Авдіївці
Чекали на рашу,
Знов паплюжать яничари
Мову й гідність нашу.
Двісті літ нас вчив Шевченко,
Свого не цуратись,
З москалями, людьми злими,
Вовіки не знатись.
Одна сім'я. Скільки ж було
Вирвано і стерто,
А ми знову на граблі
Наступаєм вперто.
На одні й ті ж самі,
Чи це фатум? Рок?
Лиш від нас залежить
Наш поступу крок.
23.02.2024 р.
(світлина - Людмила Старицька-Черняхівська,
дочка Михайла Старицького, внучка Лисенка.
Вероніка Черняхівська (дочка).
Олександр Черняхівський (чоловік). Київ, 1925 рік.).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2024
автор: Олекса Терен