Плаче Україна
дрібними дощами,
в горі туманіє
яром туманами.
Плаче Україна
гіркими сльозами
за усіма тими,
кого нема з нами.
Невмолиме горе,
непоправні втрати –
зі сліз повне море
наплакала мати.
Батько втрача сина,
втрача мати дочку,
дитя-сиротина
лишилось в садочку.
Хтось втрачає рідних,
хтось – друзів й знайомих
чи на фронтах східних,
чи в завалах дому.
Плаче Україна
через ту Росію,
яка на руїнах
горю їх радіє.
Бог все бачить-видить:
в Україні плачуть.
Тих, хто дітей кривдить,
ніхто не пробачить!
За всі злодіяння
прийде час розплати.
Через всі страждання
усміхнеться мати.
Скінчяться всі біди,
нещастя й тривоги,
згинуть злі сусіди
після Перемоги.
Тільки б Збройні Сили
України-неньки
мали зброю й сили
бити воріженьків!
19.01.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2024
автор: Павло Коваленко