ДУША МОЯ! Я ТАК ВТОМИЛАСЬ!

Побратиму
Душа  моя.  Я  так  втомилась!
Так  довго  я  тебе  ждала.
 І  знову  ..знову..
загубилась.

Рідний,  тебе  Не  вберігла!

І  ти  ,  і  я    -  ми  знов  в  неволі.
 А  діти    наші  ..ще  малі
Ми  душі  чисті  були,  голі
пали  нас  ,  пекли  вогні

Жадоби,  підлості  людської

Любові  чистої  блакить
В  очах  твоїх,  бриніла  болем

Мій  друг  рідний
В  руках  лежить!

Мов  у  бою,  загинув,  знову..
Склянії  очі  ..клята  кров..!

Боги  продажні,  серед  ночі
За  що  ви  забрали  любов?

І  віру?

 А  надія  ..
...знаєш.
Та,  що
матуся  берігла

Дитина  то..
Нерожденна..!

За  волю,  -серце  віддала.

На  тую  плаху,  пекло  люте
Де  всі  іуди-копачі...

Коли  помру,  най    стане  диво
Зіллються  в  єдне  Дві  свічі!

Я,знаю,  маєм  часу  трохи
Ще  Бог  лишив  для  боротьби
Пустили  знов  на  землю  Боги!
Ми  в  єдності,  в  бою  лихі!

Мій  побратиме,  моя  душе!
Кожне  життя  разом.в  бою
Шкода,  що  я  тебе  ховаю
Чи  може  меч  отим  кую?

Ой,  краще  б  та  китайка  вкрила
 мене,
Не  тебе,  сокіл  мій!
Ще  станем  поруч,  в  Єдні  крила!
Немає  смерті,  
Ще  оживе  Весна  Надій!

Ти  поруч,  знаю.  
Не  покинеш!
Ще  років  20  і  один.
В  палкеє  літо  ,  друг  єдиний,
Мене  додому  проведи!

Ан.  БУК-СТЕФКО

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006619
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2024
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)