Ще відколи уява хоче,
Як повсюди дощем графіт,
Розірвати лаштунки ночі
І побачити інший світ.
Чорні руки за горло душать,
Наче вирвати треба геть
Із поета яскраву душу,
Як не цілу, то хоч на чверть.
Меле небо зірки у жорнах,
Морок шибку шкребе дощем,
Ніби знає людина чорна,
Де натиснути треба ще.
Він знімає свою корону
Та жбурляє кудись у ніч
І з'являється тінь Харона,
Бо все гірше стає мені.
Відступили натхнення води,
І розбивши чолом вікно,
Я ковтаю графіту подих,
Мов із пляшки міцне вино.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2024
автор: Zorg