Де вітер гойдає тишу
Наболену і старечу,
Безлистим гіллям колише,
У плесі, що стало глибшим,
Виловлює смуток вечір.
А вітер тишу гойдає.
На лапи кидає соснам,
Щоб впала з очей подалі,
А тиша до рук спадає,
Безсила і безголоса.
І стомлений нею вітер,
У п'ястку себе вмістивши,
У жмені моїй зігрітий,
Хотів би вже й заніміти,
А треба гойдати тишу.
Я струшую їх з долоні -
І вітер, і тишу, й смуток.
Вони опадають, сонні.
А небо колише повню,
І мрії мої забуті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005872
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2024
автор: Горова Л.