***
Плач, Україно, плач, твої диванні діти,
виваливши язики, немов шакали,
готові гризти одне одного до дрібних кісточок, до фаланги,
насолоджуючись у вишуканості образ.
Плач, Україно, плач, твої захисники
випльовують землю, сочаться сукровицею,
лежать у багнюці та нижче — в могилах.
Це все твої діти, мамо.
Хто тобі з них дорожчий?
Ти стоїш із голими литками у їхній крові.
А в затишку твої діти,
виваливши язики, готові гризти і мертвих, і живих, і ненароджених —
і голоду не треба!
А марсіанин спостерігає і міркує:
«В Україні закінчилася війна?
В Україні не закінчилася війна».
Не плач, моя Батьківщино. Витри сльози благенькою хусткою,
яка у тебе ще залишилася. І з ким тобі зимувати?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005697
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2024
автор: Надія Позняк