- А пам'ятаєте, батьку, Ви якось розказували про УПА ? - двадцятирічний Данило Мигаль, син українських емігрантів з Канади, ще раз допитливо спитав неня про героїчні сторінки української історії.
- Так, сину дорогий. Пам'ятаю дуже добре. Важна та боротьба була. Надто нерівні сили...Московити перебиралися у форму бандерівців, аби нас клеймити, і йшли вбивати мирних людей. Європа та Америка, виснажені Другою світовою, не хотіли повстанцям допомагати. І все зійшло нанівець...- з нотками суму ще не дуже старий чоловік Богдан, який колись був лікарем дивізії "Галичина", згадував ті буремні події.
- Я відчуваю - в мене усе кипить всередині ! Я мушу щось зробити для знедоленої України, аби світ побачив це !
- Що Ти можеш зробити ? Вона окупована москалями... - похмуро глянув колишній вояка на енергійного юнака.
- Але треба щось робити ! Треба використовувати кожен сприятливий момент ! - не вщухав запалений хлопець.
- Заспокойся сину, нічого Ти тут не вдієш. В мене рідний брат теж був таким затятим опришком і загинув від рук проклятих комуністів...резюмував батько.
- Здається я придумав. Зараз у нас проходять Олімпійські ігри. Там виступають також українські спортсмени, щоправда, під чужим прапором. Спробую відновити справедливість хоча б на якусь мить...- в голові Данила вже дозрівав план.
- Кому воно потрібно. Хіба що пригод собі набереш і до в'язниці підеш...
- Ех батьку-батьку, втратили Ви колись шанс збудувати державу...
- Кажу, шанси мізерні були...
- Значить так, їду...
- Куди ?
- В Олімпійське містечко...Там на місці щось придумаю...
- Та це півтора тисячі кілометрів звідси...
- Ну і що ? Я мушу це зробити...
Очі невгамовного підлітка палали як золоті олімпійські медалі. Він вже знав, що робитиме, бо його друга Батьківщина потребувала хоча б крихти об'єктивної уваги...
- Даниле, поспішай, потяг скоро рушає ! - гукнули завзято товариші із Союзу Української Молоді (СУМ).
- Та встигаю !
- Прапор жовто-синій взяв ?
- Аякже ! А Ви букви взяли ?
- Авжеж ! Зараз перевіримо : "F", ,"r", "i", "d", "o","m", "U", "k", "r", "a", "i", "n", "e"...Здається, всі...
- Тоді з Богом ! - юрба розмістилася в комфортному вагоні й стукіт коліс вже набирав свої звичні оберти.
Вони прибули ввечері до Монреалю, коли саме починався основний цикл змагань.
- Ого, скільки тут народу різного...Нам треба конче попасти на виступи саме українських атлетів...- гукнув їхній ватажок.
- Я флагшток радянського кривавого сукна зірвав, аби менше муляв перед очима...
- Молодець !
- Ось, дістав квитки на футбольний матч надери - сирисири.
- Що -що ?
- н д р - с р с р ...
- Тоді йдемо !
- Отже, на трибунах поводимося чемно, щоб ніхто нічого не підозрював. А потім кожен дістає свою потрібну букву і складаємо банер, аби всі побачили. Зрозуміло ?
- Єс, сер ! - підбадьорливо вигукнув Мигаль, котрий відчував історичний момент дійства.
Він наче той учасник Олімпіади теж мусів проявити спритність...хоробрість...витримку...наполегливість...Попереду бар'єр між глядачами та змагальним полем.
"Треба все прорахувати до найменших дрібниць. Помилитися не можна..." - думки гуділи як бджоли в унісон навколишньому вереску. Висота, яку потрібно подолати десь коло 4 метрів. І тепер вже точно наважиться на стрибок у невідомість. А там хоч потоп. Стрибун готувався до свого історичного забігу.
Гра розпочалася неквапливо. Футболісти мляво бігали...Аж тут на початку другого тайму сталася направду неординарна ситуація. На трав'яний газон вибігла бородата молода особа в джинсах і вишиванці, розмахуючи синьо-жовтим стягом. Вона чимось нагадувала американського культового співака Джима Моррісонв, що теж мав українське коріння. Потім, адаптувавшись, наш козак почав спонтанно танцювати запального гопака, увівши в ступор оточуючих. Це було щось !
- Тримайте його ! - першими отямилися полісмени.
- Свободу Україні ! - встиг крикнути відчайдушний герой перед спантеличеними футболістами, а потім покірно пішов у супроводі правоохоронців до виходу. Той матч радянські атлети, в складі яких виступили аж дев'ятеро киян, програли з рахунком 1-2. Але в підсумку таки взяли бронзу, чим розгнівали високе начальство в москві.
- Навіщо Ви це зробили ? - в поліцейському відділі його вже допитували стражі порядку.
- Бо хотів привернути увагу до знедоленої України. Її окупували. Українські спортсмени повинні змагатися власною командою під синьо-жовтими знаменами !
- Хоч розумієте, що може вийти дипломатичний скандал ?
- Мені все одно. Робіть як знаєте...
Після кількох годин Данила все ж таки відпустили. Приїхав син Степана Бандери Андрій, який тоді працював адвокатом й зумів довести усю правоту політичних міркувань відважного "прапорносця" із Тандер - Бею штату Онтаріо.
27 липня 1976 року бурхлива історія зафіксувала іще один епізод нашого спротиву, хай і не надто дієвого, але ж говорять у народі : "Вода камінь точить..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005213
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2024
автор: Мандрівник