Я бачу світ. А він не кольоровий –
У чорно-білих весь тенетах зла,
Сльозою вмитий пополам із кров’ю:
Війна на пів планети розповзлась…
Я бачу світ не через окуляри.
Бачу його таким, яким він є:
Диктують свою волю в нім доляри,
Убивцям жадний зброю продає.
Я бачу світ, покраяний геть болем,
В обіймах зла невесело душі.
В нім дефіцит давно добра й любові.
І долю вершать не свої – чужі.
Я бачу світ, де ситі і голодні
Десь поряд, десь на віддалі живуть,
Де з полум’я війни, як і сьогодні,
У Божий рай героями пливуть.
Я бачу світ. Він зовсім не рожевий,
І стежку має кожен в нім свою –
На всіх не вистачає споришевих –
Я також перед вибором стою.
– Чому так є, – у вічності питаю, –
Адже світ білий білим має буть!
Чому так довго зло його хитає?
І хто благословив цю боротьбу?
Все ж попливуть над нами сині весни,
Дитячий сміх усюди залуна.
Сміятиметься сонце… Не воскреснуть
Лиш ті, кого забрала ця війна…
Я бачу світ, залитий щедро сонцем,
З полями у обіймах росяних,
З калиною під маминим віконцем,
Де вже немає смутку і війни!
22.01.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004204
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2024
автор: Ганна Верес