Бог виламав Адамові ребро,
задумливо поклавши коло себе.
На запах приваландався Рябко,
поки латав Творець Адаму ребра.
Підбіг, присів, занюхав, ухопив
Адамовий маслак. Пустивсь навтьоки.
Нахабі вслід нявчали всі коти,
яких стрічав злочинець вирлоокий.
Отямився Господь - і... хвать за хвіст!
Та цуцик дременув, немов лошиця.
Із хрускотом прийшла невтішна вість:
в руках у Бога хвостик залишився.
А далі - технологія проста.
Прийшла ідея Богові миттєво:
з'явилася з собачого хвоста
найперша жінка, прапраматір Єва.
Здавалось, пес невчасно в плани вліз,
аж імпровізувати довелося!..
Проте, немов собачий довгий хвіст,
тепер в жінок спадає з плеч волосся.
© Сашко Обрій.
30.12.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2024
автор: Олександр Обрій