[i]Слідами світової класики.
За мотивами твору
[b]Луція Апулея
"МЕТАМОРФОЗИ, АБО ЗОЛОТИЙ ОСЕЛ"
[/b]
Книга дев'ята . Розділи 5 - 7.
[/i]
* * *
Мовчання таїнством сповита,
Належно в пам'яті укрита,
Була б ця розповідь забута,
І більш ніколи не почута ...
Про казус той, лиш двоє знали
І в тайні б до сих пір тримали
Та те, що в серденьку ховають,
Так часто іншим довіряють ...
Тож якось з вуст до вух жіночих,
По дружньому, посеред днини,
Слова, немов горох з торбини,
В цей світ посипались охоче !
Тож можна нашорошить вуха
Й цю байку, по секрету, слухать...
* * *
В землі якійсь, в якомусь краї
Хазяїн в бідній хаті жив.
Жилося як ? Лиш Бог те знає !
Хоч бідував він - не тужив.
До ночі тяжко працював !
Заняттям не перебирав
І щоб копійку заробити -
У кузні тяжко мав робити !
Такая ж бідна і проста.
Була в нього дружина мила,
Та всі про неї говорили :
- Розпусниця вона ще та...
Недобру, тобто, мала славу -
Мов гріховодная..., шалаva ...
Одного разу, рано-вранці,
Коли ще сонце тільки встало,
До неї завітав коханець,
Коли господаря не стало -
Побіг той бідний на роботу,
А жіночці - нема турботи !
Стриба коханець - прямо в ліжко !
Цілує їй і вушко й ніжку,
Від любощів немов літають,
Чимдуж кохаються, щомога
На потім не лишив нічого,
В обімах палких засинають ...
Такі наївні й безтурботні...
У ніжній трепетній дрімоті ...
А чоловік пройшов дорогу
До кузні, прямо до порогу ...
Згадавши, що забув ключі.
Додому повернув мерщій !
Прибіг до хати, сіпнув двері :
- Мабуть моя дружина спить !
Він в двері грюка ще й свистить -
Неначе сон якийсь химерний ...
- Прокинсь, дружино...! Відчини !!!
Та тільки ж замкнені вони :
- Мабуть розбійників злякалась
Та й з переляку десь сховалась...
Бо зараз бродять всякі люди,
А так воно спокійніш буде...
А за дверима - переляк !!!
Куди втекти, куди сховатись ?!
Коханець в розпачі закляк -
Оце так влип ! Все ж може статись !
Кулак у коваля - як молот !
Закрався в душу страх і холод !
Тікать - куди ж ти побіжиш
Коли від жаху весь дрижиш !?
Але ця шельма, знала справу,
Все оком обвела довкіл
Й узріла, вриту прямо в діл,
В кутку порожню бочку справа !
Чималу бодню, замість скрині,
Ще й вкопану до половини !
Від страху швидкий і безмовний
Кохнець, голий, як з води,
Шугну́в в ту бочку, безсоромний,
Аби подалі від біди !
А жінка двері відчиняє
Й до чоловіка промовляє :
- Ну що, з'явився ? Ти, ледащо ?!
Та заблудився б десь ти краще !
А то десь лазиш, волоцюго ?!
Ти хоть копієчку приніс ?
Мабуть носив тебе сам біс ?
З тобою жить - одна наруга !
Шматочка хліба не діждуся...,
За кужілем вся ізведуся !
Не світить лампа, темно в хаті,
Про заробітки ти не дбаєш !
Що заробив - те проїдаєш
Не буть мені отут багатій !!!
Та ти ж не чоловік - ледащо !
Сусідці Дафні онде краще -
Бо чоловік про неї дбає
І гроші гарні заробляє !
А та Дафна - та ще панна !
Зранку, досита наївшись
І донесхочу напившись
Тільки й марить про кохання !
А я вже і не жду на милість -
Боже, як же я стомилась ...
- Та заспокойся, Бог з тобою,
Не верещи, спокійніш будь !
Я вже подумав головою,
Грошей як можна роздобуть !
В мене така цікава справа -
Ти оком обведи довкіл,
Ти ж бачиш бочку, вриту в діл ?
В кутку, порожню бочку, справа !?
Чималу бодню, замість скрині,
Ще й вкопану до половини !
Із неї користі немає -
Порожня, тільки заважає !
То я рішив її продать
Дина́ріїв... скажім - за п'ять !!!
Вже й покупця стрів на дорозі
Коли додому з кузні йшов
Він скоро буде на порозі
Дивись - уже він підійшов !
Тож треба бочку витягати
Щоб покупцю́ її віддати.
Фарту́х на себе накидай,
Давай, скоріше помагай !
Бо п'ять дина́ріїв - то гроші
І на дорозі не лежать !
Потрібно їх швиде́нько взять,
Бо лиш свої вони хороші !
Скоріше б бочечку продать,
Динаріїв - аж цілих п'ять !
Тут жінка тим і скористалась,
Що чоловік грошима марить
Нахабно сміючись, озвалась:
- Ну й чоловік в мене... Не тямить...
Удома, гожий цей товар,
Я продала за сім динар !
А ти десь бігав продавать
Й продав його за цілих п'ять !
Який же є з тебе гендля́р,
Якщо ти річ продав, прито́му,
Дешевше чим я баба, вдома
І взяв якихось п'ять динар !
- Оце ти справжній молодець !
Коли ж прийде той покупець ?
Промовив чоловік зрадівши
Ціні, що жінка сторгувалась:
- Хто ж заплатив за неї більше ?
І як воно так гарно склалось ?
Вона на це: — Та він, причинний,
Сидить у бочці з півгодини.
Заліз у бочку й розглядає,
Чи вад якихсь у ній немає.
- Та є тут в бочці дві щілини
Нежданно з бочки долинає :
- Я все уважно оглядаю -
Хороша бочка. Трішки в глині,
Потрібно лампу - присвітить,
Щоб бачити - за що платить !
Бо я ж ті гроші не клепаю !
Он трохи бруд отут пристав...
Я зараз бруд цей поздираю,
Щоб різних вад не прикривав !
Тоді коваль приніс шахтарку
- У тебе в бочці душно й жарко !
Вилазь но, брате, почекай,
Я сам почищу... спочивай
І знявши одяг, вліз до бочки,
При світлі слабкому шахтарки
Схватив шкребок і дуже шпарко
Здер бруду кірки і шматочки
Світ лампи ледве-ледь тремтить,
А в бочці вже коваль сидить ...
Над ним дружина нависає,
Коханець - ззаду примостився,
Своє він діло добре знає,
До жінки тісно притулився
І, як обперлась та на бочку,
Продовжив з жінкою любо́щі !
І ублажав свою коханку -
Робив все так, як вдіяв зранку !
Була та жіночка, порочна,
На чоловіка вкрай сердита -
Бо грюкав так, щоб розбудити
Та ще й згадав, невлад, про бочку !
Ледь-ледь не вибив в хаті дверці
І взагалі, чого приперся !?
То, щоб ще більше допекти,
Просунувши башку під віко,
Ще й глузувала з чоловіка -
Тиця́ла пальцем, де шкребти !
Скінчив трудитися коханець,
І витер голову від поту.
Коваль завзятий, бочки бранець,
Заве́ршив теж свою роботу.
Сім ди́нарів забрала краля
Й на ринок побрела по тому.
А бочку той коваль помалу
Припер коханцю аж додому.
13.01.2024 р.
Фото : Alexander Daniloff
https://illustrators.ru/users/id5048
https://illustrators.ru/illustrations/884087
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2024
автор: Родвін