Просто это одна из немногих историй
с оптимистическим завершением,
насколько оптимистическим может быть язык
большой политики:
14 тысяч младенцев,
зафиксированная статистика тайного действа,
сотни разломанных,
как грецкие орехи, семей,
тёмное отцовство, что сжимает в кулаке
зёрна надежды;
шум и ярость
в беднейших кварталах,
ошалевшие толпы,
что по железнодорожной насыпи
убегают от смерти.
И всё же
побеждает то, что принято называть надеждой,
и возвращается то, что обычно считается чудом.
И над головами
изнасилованных городов
занимается свет –
нехитрая метафора мудрости тех,
кто остался жить,
тех, кто по-прежнему готов любить этот мир –
похожий на праздничное платье,
с которого не отстирывается кровь.
Есть эта история спасения,
убедительное свидетельство справедливости,
вокруг неё отныне
будут намываться контуры права,
будет протаптываться
этика материков,
детская осанка прогресса.
Ежегодная мистерия отчаяния,
которое преодолевается потребностью жить,
мистерия тревоги,
порождающая ощущение тайны,
мистерия слабых и доверчивых –
добрых, неразговорчивых людей,
идущих за потоком света.
Есть эта история,
где я вижу только тебя.
Только твоё лицо.
Только твои движения.
А, помимо этого, происходит
великое спасение,
и начинают верить даже те,
кто имеет основания не верить,
и начинают любить те,
кто имеет право на свою нелюбовь.
Пусть соединяется детское дыхание
с дыханием истории,
пусть нашими именами полнится
список призванных свидетельствовать и праздновать,
и пусть каждый твой шаг становится частью великой поступи.
Касаешься рукой темноты – и отзывается вечность.
Говоришь сейчас "люблю" – и не обрывается текст.
24.12.2023
(Перевод с украинского)
Оригинал:
+ + +
Просто це одна з небагатьох історій,
що мають оптимістичне завершення,
наскільки оптимістичною може бути мова
великої політики:
14 тисяч немовлят,
фіксована статистика потаємного дійства,
сотні розламаних,
наче волоські горіхи, родин,
темне батьківство, що затискає у кулаці
зерна сподівання;
лемент і ґвалт
у найбідніших кварталах,
зрушені юрби,
що залізничним насипом
тікають від смерті.
А втім,
перемагає те, що прийнято називати надією,
і вертається те, що зазвичай вважається дивом.
І понад головами
зґвалтованих міст
займається світло –
нехитра метафора мудрості тих,
хто залишився жити,
тих, хто і далі готовий любити цей світ –
схожий на святкову сукню,
з якої не відпирається кров.
Є ця історія порятунку,
переконливе свідчення справедливості,
довкола якої відтепер
будуть намиватися контури права,
буде протоптуватися
етика материків,
дитяча постава прогресу.
Щорічна містеріє відчаю,
який долається потребою жити,
містеріє тривоги,
що породжує відчуття таємниці,
містеріє слабких і довірливих –
добрих, неговірких людей,
що ідуть за потоком світла.
Є ця історія,
в якій я бачу лише тебе.
Лише твоє обличчя.
Лише твої рухи.
І поза цим стається
велике спасіння,
і починають вірити навіть ті,
хто має підстави не вірити,
і починають любити ті,
хто має право на свою нелюбов.
І хай поєднується дитяче дихання
з диханням історії,
і хай нашими іменами повниться
список покликаних свідчити і святкувати,
і хай кожен твій крок стає частиною великого поступу.
Торкаєшся рукою темряви – і озивається вічність.
Говориш нині «люблю» – і не обривається текст.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002348
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 05.01.2024
автор: Станислав Бельский