Склепіння неба тут підперте димом
й обрубками скалічених дерев,
які, яча́ть зболіло наче нерв,
як свічі за загиблим побратимом…
Тут горизонт над бру́ствером у хмари
впирається невидимим плечем…
І лише промінь місяця мечем
шукає світлу стежку для Стожа́рів…
Тут страх свинцево прорізає душу,
і свист оско́лків, наче флейти різь,
впивається у спину…
зи́мно скрізь…
Але я тут… я вистояти мушу…
О, як дістали ворога візити…
Він з ночі вилізає, мов щурі…
Ми їх жбурнемо в пекло до зорі!
Дай, Боже, лиш атаку цю відбити!
Прийдіть на поміч, всі Святі небесні!
Молись за мене, рідна сторона!
Бо скоро Перемога, всім одна, –
в Різдво Марія родить. – Син у теслі!...
Склепіння неба нам тримає віра,
молитви рідних, сам Ісус Христос…
А руки побратимів крізь хаос
все ж виривають нас із пащі звіра.
Ні, все не марне. Небо буде світле.
Молись за мене, рідна. І чекай.
І вір, що повернуся. Просто знай,
що наша Україна ще розквітне.
24.12.2023 р.
©Ігор Штанько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2024
автор: Hmelyar