Весна покохала, як мала уже відпускати.
Порухом ниви убрався у вічності мед.
Лазу́рова хижа хотіла усе увібрати,
Тільки сьогодні - у зо́рі, у дощ і замет.
О́брази болю ніяк не давали заснути -
Ранені дивом бояться шуміти вгорі.
Та осені легше - вона не боїться забути,
Мовби ще зна́йде потоки відлуння в корі.
Якби ж їй сказали, як можна і як поведеться,
Весна б упізнала свою незачерпану роль.
І той, хто у тишу незмінно, та все ж усміхнеться,
Міг би змінити навалу беззахисних доль...
Коли вже здається, що спів не змінити виттями,
Коли вже здається, що хмари - це тільки униз,
Весна зрозуміє, що жити лише почуттями -
Надто безпечно, мов чути на віддалі бриз...
18.12.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002074
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2023
автор: Сара Ґоллард