Ярина.
Висока жінка зі слідами колишньої вроди на розумному, саркастичному обличчі.
За словом у кишеню не лізе, втім, небагатослівна. Подруг не має, хоча приятельок є багато. Чоловіків начебто зневажає і будь-які спроби простих смертних протилежної статі під'їхати до неї на найдорожчій козі закінчуються або дурнуватими одноразовими пригодами або ніяк.
Втім, потай мріє про справжнє кохання і сама ж соромиться цього.
40 років. Колишня зірка музичного коледжа, де навчалася за фахом "диригент". Подавала "великі надії", втім диригентом не стала. Чому? Соліст вокального відділення того ж коледжа Славік швиденько вклав норовливу конячку спочатку в ліжко студентського гуртожитку, а потім на скрипучі пружини подружнього дивану. У його батьківській двокімнатній квартирі. Пружини видавали ноту "до", якщо поза була "місіонерська", і ноту "ля мінор" - якщо Ярослав повертався напідпитку після "халтур". Тоді йому праглось подружньої екзотики і він вигадував карколомні способи та пози аби "нагадати" дружині хто у її житті господар. Пружини дивана міняли тональність. Диригентом була не Ярина. І навіть не Славік. А лише його налитий "відбійний молоток" - вібруючий, безжальний та егоїстичний. Чи "до", чи "ля мінор" - ритмічний малюнок вібрацій та поштовхів ніколи не співпадав із Ярининими бажаннями. І як не намагалася Ярина в такі моменти абстрагуватися та пригадати щось із класики, крихітний уявний оркестрик у її голові опускав скрипки, губив смички та литаври і безнадійно замовкав.
Зазвичай наступного дня після ночі "ля мінор" батьки Ярослава зневажливо і підкреслено ввічливо віталися з Яриною - стіни тоненькі, крізь них чути все на світі. А от зі Славіком жартували та підморгували йому на поворотах у тісному коридорі з кухні до туалету.
Славік - "лабух", співав по весіллях та корпоративах. Заробітки були не щодня, тому грошей катастрофічно не вистачало. Тоді Ярослав йшов в кімнату до батьків і повертався звідтіля з стопятсотою позикою. Яку ніколи їм не повертав. Музична ж кар'єра Ярини завершилася не розпочавшись за два місяці після весілля. Двома красномовними смужечками тесту на вагітність. За дев'ять місяців після однієї з виснажливих ночей "ля мінор" Ярина народила
двійко хлопчиків-синочків. Які остаточно розвіяли останню Яринину мрію про сцену, пюпітр та світову музичну славу. Зате дали можливість вимагати кращих умов. Славік вирішив питання як зумів: помінявся кімнатами з батьками. І став все частіше пропадати на корпоративах та приватних вечірках.
- Мені потрібен новий сценічний костюм! - казав усе частіше, залишаючи дружині мінімальну кількість зім'ятих купюр. Тоді недбало чмокав русявих синочків у кругленькі потилиці і йшов на всю ніч.
І "до", і "ля мінор" усе рідше лунали у "храмі подружнього кохання", а Славік усе частіше приносив із собою не лише дух оковитої, а й ледь помітний шлейф жіночих парфумів.Чи може здавалося?
Втім, всьому цьому Ярина відверто кажучи була навіть рада: її крихітний уявний оркестрик знову чекав помаху її диригентської палички.
А однієї ночі - потужно і солодко - зазвучав у серці "Голубий Дунай" Штрауса.
А чому раптом?
В одній із соцмереж Ярина познайомилася із Яковом - відомим скрипалем та композитором. Який давно та успішно проживав у Тель-Авіві. Життя раптом закрутилось гарячою коломийкою помережаною "хава нагілою"
Яшині повідомлення ставали усе гарячіші та солодші, аж якось Ярина роздяглась у ванній та уважно оглянула Яшиними очима своє біле драглисте "ню" у захляпаному дитячою пінкою дзеркалі.
І насупилась, мов Бетховен у хвилини
суворого натхнення.
А тоді почула, як немузично близнюки вивернули на підлогу полицю із важкими, ще радянськими вилками та ложками на кухні, спалахнула від страху та гірко- солодкого сорому, похапцем одягнулась і побігла відбирати в дітей холодну зброю.- Ярино, куди ти дивишся?! Дивись що Василько з Тарасиком наробили! - гавкнула на Ярину свекруха.
- До-ре-мі-до-ре-до! - проспівала несподівано сама для себе Ярина, не помітивши, як відчинилися вхідні двері і причмелений Славік ввалився до квартири.
А Славік добре почув та зрозумів її музичний пасаж. Двома хиткими кроками перестрибнув коридор і дав Ярині дзвінкого болючого ляпаса по обличчю. Вперше і востаннє. І попри біль
- Was wollen wir trinken, sieben Tage lang,
was wollen wir trinken, so ein Durst! - чітко залунав ритм німецького військового маршу в її голові.
Той день змінив усе.
Ярина наче прокинулася. І нарешті дістала із власноруч колись зачиненого сейфу диригентську паличку.Думаєте, вона подалася у місцеву філармонію і стала керівником дитячого ансамблю "Дударик" за мізерну зарплатню?
Ні. Третій рік Ярина працює у мережі напівфабрикатів "Балувана Галя".
Ліпить вареники. Довгими музичними пальцями. По десять годин. Деколи - понаднормово. Наспівуючи то баркаролу, то "Стріляй" Вакарчука.
Золотої обручки на її руці більше немає. Зате є зарплатня, винайнята квартирка, пристойна школа плюс репетитори (англійська) у синів. Та початкова стадія варикозу на ногах від постійних навантажень - вареники ліплять стоячи.
В її телефоні, у потайній папці, чотири непристойних фото оголеного славнозвісного Якова Штейрелмана. Зі скрипкою та без. Одне - з його Тель-Авівською дружиною та трьома доцями. В непотайних - аудіокнига модного психотерапевта Лабковського і двістіп'ятдесяшість збережених треків із виступами найвідоміших світових оркестрів.
Єдина мелодія, яку вона ніколи не завантажить до свого гаджета - це вальс Мендельсона.
Хоча...
* завдання письменницького марафону в одній із соцмереж
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2023
автор: Меланія Дереза