По вибоїнах розбитої траси
Десь іздалеку трясе легковик.
Вздовж укритого снарядами шляху
Де-не-де – застиглі мерці.
Видно залишки зеленого лісу
І згорілу алею дерев.
Капітан би хотів прикурити,
Але тряска цього не дає.
У супутнього з ним хлопця
За спиною висить АКМ —
Це надійний друг і вояка,
Що готовий плювати вогнем.
Лише рве на шмаття цю тишу
Шарудіння об землю коліс
І у мозку щоразу зринає:
«Якось треба до завтра дожить».
А найгірше — це те, що звикаєш
І війна, наче поклик душі:
Все життя інакше сприймаєш,
Бо постійно зі смертю у грі.
Щось водій собі тихо мугика
І тривожно вдивляється в даль.
А хлопчина кохану пригадує
І родинного затишку рай.
Вздовж побитої ворогом траси
Сплять навіки застиглі мерці.
Капітан би хотів прикурити,
Але щось не дає на душі.
/2023/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001035
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2023
автор: Олексій Журавленко