На площі на Михайлівській стою, тай і бачу,
А бачу Тих, що встали тут на стіні плачу,
Зніми кашкет, й пройди тут тихо,
Дивись, що наробило лихо.
Та перед кожним стань і поклонися,
І кожному заглянь у вічі,
Не раз не два, десятки, а не тричі.
Вони отут на цій стіні навіки,
В бою закрили очі, склепили повіки.
Щоб рідну землю від рашиста захистить,
У ту страшну, свою останню мить.
Вони могли б жінок кохати,
Чи діточок своїх плекати,
Дівочі цілувать уста,
Й щасливо жити, хоч й до ста.
Та от біда, сусід сказився,
Чи то дурману він об‘ївся,
Він знищив і міста і села,
Дітей убив, їх сміх веселий.
Та Китай оту собаку за людину мають,
Зло таке убить потрібно, він його приймає..
|
|
|
