Їй би на подіум – вона ж у камуфляж!
Їй у «версачі» б там дефілювати.
Та в крОві – палахка кипуча ватра –
пронизує до болю в серці аж .
Вона із тих, хто миром – не мечем,
та візьме й автомат, як буде треба.
Болітиме їй тіло – перетерпить,
заплаче крадькома – через нікчем…
Вона не знала, ким є дотепер –
окрилена, щаслива, вільна птаха.
Життя поклало цінності на ваги
і визначило назву: волонтер.
І мчить дорогами за покликом душі –
до воїнів АТО крізь кілометри.
Отой порив сильніше страху вмерти,
бо там, де фронт – її товариші.
Бо там чекають. Там земля в диму.
Там вибухають і серця, й снаряди.
Підтримці й допомозі з тилу раді,
та годі довіряти будь-кому!
Вона із тих жінок, які коня…
Без сумніву – в огонь, щоб рятувати…
Вона - у сподівань чужих на варті,
кому потрібен харч, вода, броня...
Їй про кохання б думати! Вона ж
усупереч і логіці, і глузду
збирає консервацію, капусту,
картоплю, одяг… Ніколи: війна!
Нехай зітхають, дивлячись услід
чоловіки, що їм ти не належиш.
Ти маєш той жіночий вічний стержень,
що крізь віки – з минулих, певне, літ.
З яких часів прийшла, яких орбіт,
якого племені останніх амазонок?
Не розрахунок провідник, а совість,
що оберіг від прикрощів і бід.
|
|
|
