Д З В О Н А Р: Хай буде Тобі, Микола, вічна Радість в Царсті Небеснім!
Ми завжди пам'ятаєм про Тебе і Твоя творчість буде для нас прикладом натхнення і любові до людей та України.
Він подзвонив:"Прощаюся, Наталю!
На світі жити вже мені не сила.
Хвороба й старість, видно, підкосила,
Та Вам іще сказати дешо маю.
Пишіть вірші, творіть на радість людям..."
Я перебила:"Ні! Не може бути!!!"
Та жаль і біль, сильніше від отрути,
Скував слова, і крик застиг у грудях.
Його не стало пару днів по тому...
Як тяжко номер видаляти з телефону...
14.02.2013 - 11:57
Дзвонар: Не помістились мої слова, тому продовюую тут:
Таке життя повино давати теж певні уроки, бо не все так просто в нашім світі.
Будьте уважні до людей. Деколи сусід, на якого ви рідко звертали увагу, може бути унікальною людиною, в якого вчтись і вчитись...
Пом'янім же Миколу Верещаку в річницю його смерті!
Хай память про нього живе вічно в наших серцях!
Мир праху Його!!!
12.02.2013 - 16:26
Володимир Кухарчук: Спи спокійно Миколо!
Ми пам'ятаєм про Тебе. Твої полум'яні слова живуть в наших серцях і надихають на нову творчість во ім'я людей та Батьківщини. Хай Бог знізошле на Твою душу Благодать і Ласку!
Мир праху Твоєму!
12.02.2013 - 16:08
Дзвонар: Ось і пройшов рік, як немає з нами поета-громадянина Миколи Верещаки...
Як живеться нам живим поетам? Як живе сайт "Клуб поезії"?..
Клуб помолодшав і навіть дуже. Можна уже називати - "Клубок з поезії". Бо пишуть юні даровання дуже вільно. Деколи навіть не розумієш, про що іде мова. (Ні я не ворчу на новизну, але деколи хоч трохи треба керуватися логікою...)
Але не про це мова. Чи чогось навчила нас творчість і смерть Миколи?.. Бо все, що в світі робиться повино бути уроком для живущих. На своїй же смерті не навчишся... От і недавно прочитав цікавий вірш автора Попелюшки - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393454
Все на ту ж тему людської психології, цінностей життя та його печалі-радості...
От знов і знову спливає образ Миколи... Його бажання жити і творити для людей, для Батьківщини... Як це дисонує з цими криками юних поетів, які нічого не бачать крім власного мозоля (кохання) і вже готові різати вени та кидатися з даху. І кричать, кричать про свої душевні муки на весь світ... Читаєш і думаєш, чи вам треба на літературний сайт, а може краще до психолога, або ж вже до психіатра, щоб хоч трохи зменшити ваш душевний біль. Бо за ним ви світу Божого не бачите і пишете про одне і теж саме в десяти , а то і сотні варіантах.
То ж читайте і учіться в Миколи Верещаки сприймати навколишній світ... Багато років він був прикутий до ліжка, але не втратив ясної думки і реального світосприймання. Таке життя повино давати теж певні уроки, бо не все так просто в
24.12.2012 - 15:17
Мазур Наталя: Свіча пам'яті на річницю від дня народження.
16.07.2012 - 17:24
Єлісєєва: Кожна людина має бути пом'янутою. Тим більше - людина, що дбала про рідну державу.І хоч я на сайті зовсім недавно та тільки починаю знайомитися з усіма, молю Бога: нехай добрі думки Миколи Верещака втіляться в життя. Ото й буде йому найкращим від нас поминанням.
05.07.2012 - 19:00
paveljurlov67ju: Не всі твої, поет, здійснились мрії,
Хоча й багато працював,
Залишив на папері нам події,
Що ти, поете, в рими склав.
Душа твоя пішла по тій дорозі,
З якой немає вороття,
Залишив рідним серце у тривозі
І друзям спогади - На все життя!!!
Чепурнова: Від щирого серця...
Сьогодні мені болить зразу за двох людей - Миколу та мою маму, яка залишила мене два роки тому. Тому ці слова лунають для них обох.
Хоча й весна за вікном шаленіє, та мені немає до того діла. Хоч як би сонечко наразі не світило, хоч як би не гріло, та на серці моєму втома та відчай. Важко, як же важко наразі стримати сльози. Хіба можна просто взяти та викреслити зі свого життя тяжкі думи та неприємні спогади? Певно, що ні. Довгі роки я намагалася це зробити. Довгі роки я шукала спокою та світлої надії, але… але…
І сьогодні я знову думаю про тебе. Згадую твої очі, твою посмішку, запах твоєї шкіри, дотик ніжних рук та глибину твого погляду. Ти повстаєш у моїй уяві далекою зірочкою, маленькою та невинною, чистою, як і душа твоя.
Тебе забрали від мене несподівано і жорстоко, залишивши лише спогади та розбиті мрії.
Та зараз не одній мені настільки тяжко та гірко. Бо є у цьому світі ще люди, які відчули той самий біль. Але вони ще сподіваються, що він вщухне, а я знаю, що це назавжди лишиться зі мною.
І подумки я лину до них, щоб вкрити їх світлими крилами, щоб зігріти їх теплом свого серця і перейняти частинку їхніх переживань та звільнити від такої тяжкої ноші.
Нехай ми далеко, нехай нам і болить, та ми завжди пам’ятаємо, що ми в світі не одні. Що є серед нас ті, хто без зайвих слів зрозуміє і допоможе. Що згадка про наших близьких ніколи не вщухне.
Хай же покояться з миром ті, хто пішов від нас у світ без обману та злоби. Хай вони не тримають на нас
11.04.2012 - 19:09
Чепурнова: Нехай Господь збереже вашу душу. Ми ніколи про вас не забудемо!
31.03.2012 - 22:02
Борода: Важко говорити про людину у минулому часі. Микола Антонович буде вічно поруч з нами. Ми будемо відчувати його присутність на нашому сайті і, щоби не засмутити побратима писатимем такі ж щирі, полум"янні вірші, як це робив він. Під час першого знайомства я написав вірша і присвятив М.А. Верещаці, але то була людина надзвичайної скромності і він попросив мене зняти його, аби не привертати до себе уваги. Я віднайшов вірш і хочу зараз присвятити світлій пам"яті Миколи Антоновича.
САМОТНІСТЬ
В глибині товщі стін,
в незручному клінічному ліжку
блимотить монітор
і курсором блукає життя,
перелистує сни,
перескладує в стовпчики вірші,
дріботить коридором,
як вправна медична сестра.
Заглядає у щіль,
пробирається тихо в кімнату,
розчиняється звуком
у відстуці зболених скронь.
Темінь, туга і біль
защеміли чогось винувато,
одинокість у муках,
застигших від втоми, долонь.
Але пальці самі
легким доторком простір долають,
а за ними думки
проникають в бурхливий ефір.
Наче пролежні, дні
кип"ятком кволе тіло карають.
а у кружці застиг
недопитий від вчора кефір.
Линуть згадками вдаль,
вириваються з нетр монітору.
і мандрують із юністю,
взявшись за руки в садку.
Жаль, часу все ж обмаль -
то б спинив її, хай заговорить
сіру будність
пахучим дурманом бузку.
Але зустрічі рад,
вона знову навіює рими -
і забігали букви,
складаючись хутко в рядки.
Не вернеш те назад.
Ані роки оті сизокрилі,
не спроможні і рук
26.03.2012 - 12:42
Тамара Шкіндер (Серафима): Вічна пам"ять прекрасній людині, талановитому поету, якого не стало серед нас...
22.03.2012 - 21:13
Мазур Наталя: На 40 день по смерті Миколи Верещаки.
26.02.2012 - 22:05
Верба Владимир: У цю Світлу неділю прошу брате Миколо прощення у тебе.
22.02.2012 - 15:44
Дзвонар: 22.02.2012 - 12:07 zeitglas: Співчуваємо рідним і близьким.
Нажаль, час ні до кого не байдужий -усіх забирає... Втім, поет вмирає лише тоді, коли припиняють читати й публікувати його вірші...
20.02.2012 - 17:46 Оля14: Дуже жаль...
20.02.2012 - 15:57 Романова:
Але твої творіння
Будуть з нами завжди
19.02.2012 - 19:55 Мазур Наталя: Поети не помирають! Вони живуть до тих пір, поки ми читаємо їх вірші!
З Верещакою Миколою Антоновичем ми були віртуальними друзями. Він телефонував мені перед смертю, щоб попрощатися... Він передчував, що скоро закінчиться його земний шлях.
Досі рука не піднялася на видалення його номеру мобільного телефону....
В моєму фотоальбомі є вірші Миколи Антоновича та моя відповідь на них.
Дякую вам, що перенесли всі відгуки у книгу пам"яті.
19.02.2012 - 18:23 Інна Серьогіна:
Вічна пам"ять у наших серцях
18.02.2012 - 19:56 Анна Байрон: Вічна пам`ять, особливо у душах кожного з нас.
18.02.2012 - 00:07 O.Kid:
Вічна йому пам'ять!!!
17.02.2012 - 21:43 *ИРЕНА*: *****
Пішло від нас щось надзвичайно рідне,
Розчулило вулканом почуттів…
Поезія ж - живе, буяє, квітне
В серцях мільйонів вдячних читачів!
*****
Світла пам'ять творчій душі.
17.02.2012 - 19:29 zvitka09:
Так... Дуже жаль втрачати собратів...
вічна йому пам’ять, а нам... жити і творити з його іменем також...
