gala.vita: "яко бджоли – нектар квітко́вий перетворюють у меди́, так і поети-люди мають приховано-вро́джені хоботки́, щоб занурювати у зірки, висотувати ідеї-думки і перетворювати у рядки, переносити на сторінки, запеча́тувати у строфи-катрени-стовпчи-ки…"
слова медом писані
20.07.2013 - 08:38
дякую Вам, Віточко... на городі в мене космини цвітуть - як ніби хмари білі, рожеві і "бурячкові" над городом моїм оселилися - от бджоли там і "зависають" на одній фразі псаломній...)))
gala.vita: Валюшо, Ваш вірш шикарно-многогранно-образний! картинка жива і несподівано імпульсивно релістична.а настрій такий грайливий...
я деякі Ваші вірші читаю в голос своєму чоловікові, він був зачарований
11.07.2013 - 10:34
Віточко, я була настільки "осліплена" Вашим коментарем попереднім, що на мить якусь - усе, що могла сказати - про хмаринки... одне тільки, що вірш, як Ви написали, "пахне щастям" - це... як сонячний парус... цікаво, що перлинки дня я також чомусь відчувала на смак (кінчиком язика об "склепіння ньоба" перекочувалися), і смак у них був солодкеньким... і трохи "до пальців" липли вони"...))) от дивно - Ви їх відчули, як із зефіру ніби... так, щось таке близьке і "писалося"...
"...оживає кожна травина, листочок, темінь, промінчик персоніфіковано, має свій характер, свій психотип..." - скажу Вам без сумніву - тільки Ви мене ТАК читаєте... така це правда - і персоніфікація і "психотипізація" - коли йде вірш "аналогії" ніби з"являються десь на "задньому тлі", натякаючи на себе, і їхні "проекції", чи рефлекси відображаються у моїх "героях"... тільки Ви це сказали і так це для мене важливо знати і приємно відчувати - що ЦЕ прочитується, що видно не тільки мені...
еротично - ну, коли я "дивилася", як разки чорних перлин поспіхом ховаються за пазуху, до теплого тіла, то таки відчувала і те "запазушне" тепло спросонне, і лагідну шовковистість шкіри, і дух "молока і меду" - була, мабуть, усередині тих "перлин ночі", тому Ви абсолютно тонко відчули - мене це дуже вразило, бо слова ніби і не передають цієї "картинки", а Ви її "вловили"...
а за ФАРБОЗВУЧАННЯ - окрема моя Вам дяка абсолютна - саме так і хотілося передати - щоб це стало "фарбозвучанням" (слово яке - Ваше...)
і дівчина-красуня тут є, яка усвідомлює себе ТАКОЮ - абсолютно точно і тонко Ви висловили цей глибинно-плинний нюанс... одне слово - Ви читаєте не тільки одкрите і це вражає...
так само щаслива знати, що вірші, які Ви читаєте Вашому чоловікові - "зачаровують" його - насамперед тому, що Ви з ним духовно ближні... переказуйте вітання чоловікові Вашому...
я там "королеву любистків" бачила - ще не одкривала вірша, а вже "серцем бачу" що там... там - "восторг" мій чекає мене, думаю...)))
gala.vita: щастям пахне."радісний спокій і дрібна метушня: пора збирати розсипані перли дня – золотаво-блакитно-рожевувато-білі" вони мені такі ніби смачні, бо зроблені з зефіру, трохи тягнучкі, трохи липнуть.
"порозгублені чорні перлини ночі: поспішно ховають у па́зухи – під листки перламутру чорного півпрозорі мазки, прохолодні дотики на ранково-теплому тілі…" а це...ммммм це ж так еротично...
а ці невинні загравання жита ...
картинка освідомлено оживає кожна травина, листочок, темінь, промінчик персоніфіковано, має свій характер, свій психотип. Я вражена підбором кольорів, тонів, фарбозвучання,... так ніби юна дівчина поступово розкривається, дорослішає перетворюється на звабливу жінку.Ці вражаюче тонкі натяки на усвідомлення своєї краси, від яких спочатку стає дівчині весело, а потім аж млосно.....
Неперевершена картина залицяння і спокуси...
мене просто довело до "умілєнія" : "до хмаринок маленьких, пухкеньких, біло-невинно-голеньких лоскочеться жартома вусате жито" дуже!клас!супер!цей куплет особливо задає настрою "іскушения", але як першеневинне загравання, невинне-невинне!
ще і ще перечитую.
10.07.2013 - 08:29
ох, Віточко... єдине лиш уточню: мої біленькі-пухкенькі-голенькі хмаринки - це діти ніби - карапузики такі милі-любі-невинні-чисті-святі - настільки вони справді пахнуть небом, що дорослі, особливо "дідусі-бабусі" їхні не можуть відмовити собі у радості торкнутися тієї чистоти-наївності-невинності святої і люблять їх "пожмакати", полоскотати (і вусами, у кого вони є) - щоб почути той щасливо-вільний, справді веселий сміх... сама не втримаюся, щоб такого янгелика пухкенького (свого, бо чужого можна й налякати несподіваним поривом ласки) - не "пом"яти" обережнеенько в долонях, не лоскотнути за вушком чи де складочка така -між підборіддячком і плечиком.. а ці ручки - пампушечки "пекльовані"... ніжечки... тут я мала на увазі таку - материнсько-батьківсько-дідівську-бабцівську ласку-лоскотання-гру...
...йшла до лісу стиглим уже ранком на днях і була просто зачарована цим радісним тремтінням до сонця усіх лицьових поверхонь кожнісінького листочка і зримою наявністю під кожним же листочком недорозталих (бо вже напівпрозорі) тіней минулої (не до решти) ночі... це явище робить зелений світ наш - незліченно розмаїтим і глибоким - якось так - у глибину себе самого ніби...
Ваше прочитання, Віточко, надзвичайно цікаве, абсолютно для мене несподіване і - має, має! у собі надзвичайно витончений, невловимий РЕЗОНАНС... що мені самій цікаво побачити... дякую Вам сонячно...
gala.vita: які соковиті образи! дуже красиво та емоційно, колоритно...
"Спекотно так, що зорі допізна шукатимуть, де місячна криниця."
і ніжно...
і трохи журби...
і любов...
ЧУДОВО!
gala.vita: сказати що мені сподобалось,- нічого не сказати.
мелодика цього твору має якийсь дивовижний ритм, що без зусиль просочується крізь пори і наповнює мою середину... звучить любов... болить любов... вселюбов...
і якщо б мені закортіло і я взялася б цитувати те, що найторкніше, довелося б просто скопіювати все.
і добре що у цьому творі немає заскарублих слів... вірш нематерільний, але живий, енергія його огортає, наповнює, вібрує і ти живеш і дихаєш нею. це те, що не кожен день трапляється відчути, але бажається.
Дякую, тобі вдалося створити емоцію, враження безслівності почуттів, лише музика, яка говорить замість тебе...
04.07.2013 - 15:28
воу...дякую дорога...ти що пишеш вірші, що коментує мої - надзвичайно
Насправді дуже приємно, що ця атмосфера тебе огорнула...
gala.vita: ...у мене аж завскреготало щось десь у спинному мозку...Валю. Не знаю, але захотілось дістати шось гостре і понадрізти все те , що прирощує до стільця, столу, монітору, та вже бігти-летіти незупинятися, щоб бува не стати тим мур...
десь перехопило подих "мур-мур – лицемірний фасад, а за личиною – ад: мимо йди, бо… назавжди"
а спочатку таке ніжнозаманливе мур-мур...а потім...
МУР. тверде і страшне слово. вступило в спину...
не можу відкараскатись від відчуття переслідування цього матеріального витвору вашого слова.
а це дар! так дуже енергетично наповнений твір.
24.07.2013 - 07:12
Віточко, так Ви "матеріально" відчули холодну і насправді залізобетонну твердізність штучного мармуру (мур-муру)))... я аж трохи задумалась, чи варто так писати... у крайньому разі - публікувати... але ж хотілося сказати, яка то погана штука - лукавство і лицемірство - мотивації людських слів і вчинків, які виходять з аду і повертаються в ад, забираючи з собою душі лукавих і лицемірних людей... насторожити... попередити... шо лукавство і лицемірство, всі зафасадні козні - належать аду безсумнівно і безроздільно... Ви так сприйняли "реально" позасмисл цього вірша, бо такі "характеристики" до Вас абсолютно недотичні... але Ви потвердили, що тему висловити мені вдалося... шоправда, ЦЕ, ЛИБОНЬ, ТОЙ МОМЕНТ, КОЛИ я "убєждаю убєждьонних"...
дякую Вам за щирість Вашу... от знаючи Вас заочно, абсолютно впевнена, що лукавити ви не тільки не вмієте-не хочете, але й просто - відсутні навіть зачатки такого пороку в натурі Вашій... і мене це найбільш приваблює...)))
gala.vita: протиріччя протеріч. і разом і далеко, - така іронія долі...
мені дуже сподобався Ваш, Валю, діолог в монолозі.
і ця невідємна частка нашого взаємобуття "…дивимось, та не бачимо, наслуха́ємо, та не чуємо"".і говоримо із приємністю одне одному – всяк про своє…"
алегорія в розширеній формі, я б сказала.
цікаво розкриті характери і стосунки. і якось все до болю впізнаваєме, ці стосунки між живими істотами так відчутно зачіпають за живе, багато хто в реальному житті не може почути ближнього... і не шибка тому виною...
образи неперевершено тонко грають на тему!
...а ці руки - гілки...
супер!
29.06.2013 - 20:32
люба Віточко, з Вашої прекрасної шовковиці перебралася я на свій абрикос...))) які смачні теми надихають нас улітку...)))
а тепер про містику: є свідчення і є підстави тим свідченням довіряти, що Царство Боже "має 4 поверхи" - Царство Небесне (найвище од нас), і Царство Духовне, яке складається із 3-ох рівнів... перший рівень (найнижчий і найближчий до нас) - Природно-Духовне (Природно-Небесне) Царство... а тепер моя "ВЕРСІЯ": у цьому природно-духовному світі, думаю, усе вічно-Живе - янголи, люди(духи) і тварини-рослини-мінерали - всі живуть разом і спілкуються між собою відкритими свідомостями - усі всіх люблять і розуміють - дружать, розмовляють кому з ким приємно... всі взаєморозуміються і надихаються добром і мудрістю від Бога - кожен за своєю змогою-потребою... одне слово, Ви розумієте, про який світ я кажу - такий прекрасний... коли можна із собакою своїм поговорити-порозумітися, котом, трояндовим кущем, ромашечками польовими... скільки радості і скільки любові-мудрості у світі такому...
дякую Вам щиро за відгук... трохи зараз закручена, але до шовковиці Вашої - повернуся...)))
gala.vita: така колоритна описовість занурила мене у роздуми, медитацію...ці всі кольори та емоції зараз міняться у моїй голові..."до хати, з відсвітом стін молочно-рожевуватим, можеш будь-коли, любий ти, за бажанням власним і серця правдивої чистоти – прийти, на покутті сісти, солоденького вишнячку випити, задушевно погомоніти…" так все приваблює, все таке приємнорідне, знайоме...
урочистосумні мотиви твору Вашого світяться, як та свічечка, любов"ю та щирісттю...
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Дякую, Вітусь! 
