gala.vita: так близько, ніби є крила!!!!!!і можна до всього дістати, що було недосяжне, а потім приземлитися і пити насолоду з чаєм.... красота!,
28.04.2015 - 08:09
дякую, Віточко цікаво, що Ви відчули тут крила а й справді - тут є невагомість - у ароматі ясмину, виходить, який плутаючись між "людськими хащами і плотами", усе таки летить...
gala.vita: От нравится мне, Тань, нравится мне то, что у тебя что не стих, то такая вкуснотища из игры слов ,и как они все перекатываются, как бусики под платьем. Когда бежишь по лестнице вверх, а они заскакивают тебе в декольте и шалят там, постукивая от прикосновения друг о друга и о тело... АХ, ВЕСНА!!!!
01.04.2015 - 20:05
вот только нитка коротковата чуток - поди до декольте не дотянет) СПАСИБО за вкус к слову, Викуш!!!!
gala.vita: слів таких нема-Є! чудово! Валю, як же я раніше не знайшла Вашу пісню, а мені щойно прийшов лист від знайомого поета і поділився цією, Вашею піснею казавши так :"Я так хотів, щоб ви почули цю забуту пісню. Беріть її, беріть і не відпускайте, нехай гріє кожним словом. Це наша пісня. Наша мова, наше небо, наші люди."
gala.vita: повільно олійна фарба заповнює полотно.
згори вниз зповзає кволе світло-сіре світанкове марево... на ніжно-білий горизонт боляче дивитись, очі вже звикли виглядати сонце, і звикли його не знаходити. але у мене ще є тюбик кадмію жовтого, - я намалюю сонце сама!
03.12.2014 - 08:49
люба Віточко, Ви схожі на жовтаво-руденького котика із золотим клубочком на підвіконні, які у свою чергу схожі на весняний світанок...
Ваш відгомін до мого ескізу - це прекрасний вірш - залишилося тільки розмістити слова - "порвати" рядки на ритмічні рядочки:
повільно
олійна фарба
заповнює-вкриває полотно:
згори донизу
сповзає кволе
світло-сіре світанкове марево...
за горизонт - дивитись боляче,
бо очі
вже звикли виглядати сонце,
і звикли
не знаходити його
...у мене
ще залишився тюбик
жовтого кадмію -
я намалюю
для тебе сонечко сама!
от тюбик жовтого кадмію - це Ваш мені щедрий подарунок... дякую Вам сонячно
gala.vita: Валю, я у захваті від ваших об"ємно просторово-уявних творів .
"зимового життя живопис і музика…" просто заворожують!
25.11.2014 - 13:40
як я рада Вам, Віточко - хотілось би, щоб Ви це відчули - таку мою тиху радість назустріч Вам... ну, от як наприклад багаття на снігу - не перше, яке розгорається, і не останнє, яке догорає - а середнє, яке надійно і впевнено горить ... і світить, і гріє рівно і тепло-затишно...
або ще - от як небо тут - перший вершок на свіжому ще молоці - колір моєї до Вас радості саме такий... між жовтим і бежевим - рожевого в жовтому так тонко додано, що до бежевого ще не доведено - а так - між... дуже лагідний відтінок...
дякую Вам, Віточко, ще раз
дякую Вам, такий гарний вірш цей - він - гарний... усередині себе... лагідний такий... і чорно-білий і пастельний... ну, отак воно бачиться - фрагментарно, либонь, змішана техніка... от я глянула на крону дерева - а сніг білими лініями налип і вирізнив контрастно чорні лінії гілок і гілочок - до найдрібніших... а ще на тлі такого неба - вийшло так4 випукло - є так якось роблять на картоні... одне слово - гарно вийшло у зими...
gala.vita:
"скільки уяви-енергії! вітровійної синергії! рішучості-рвучкості, дії-надії… у квіточках лілових скільки рішучої сили – таки вітрила!"
26.09.2014 - 07:46
там усе по серйозному - таки вітрила...
якраз знімала їх із шнурка, коли вони себе вітрилами почували - довелося поборотися... і от ця енергія вітру, пійманого простинею і цей порив справді вітрильний - ніби "живу мрію" руки мої несподівано уміймали, змагаючись з вітром за свої простирадла...