Панчук Марфа: Так, згідна з Вами, спілкування стало швидким і невиваженим, а той лист це якась така тендітна структура, кожне слово виведено рукою автора і присвячене отримувачу. Читаєш і одномоментно телепортуєшся у спогад. Дякую Вам!
Панчук Марфа: Не буває, а порою так хотілося б,
Щоб подивитися на світ тверезо, безпристрáсно,
В момент, коли відпраглося і відлюбилося,
Буває, хочеться десь тихо впасти
І щоб ніхто не пам\'ятав як звуся я,
Й які були приречені думки,
Буває спалює нутро дешева революція
В якій мій дух не є вогнетривким,
А так хотілося б, аби моральна конституція,
Зробила серце знов легким.
Одномоментно написалося, цікаво так. Буває, знаєте, приходить ніби якийсь невидимий друг, котрий нашіптує рядки, які навіть не одразу є для себе усвідомленими до кінця і зрозумілими. Здається мені, що ніщо і ніхто поживши бодай хвилину не має шансу побути безликим, але таке бажання виникає систематично.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
