Zinthenko Olena: Я знаю, ти міг би …
спалити мене без вагання
боїшся і хочеш...
о... той погляд неситих очей
простити не можеш
моє зазіхання
на забуття
твоїх одиноких ночей
та я все ж прийду
у звабливій личині
і відблиски вогнищ
принесу в нескорених очах -
з тих давніх часів
живуть і понині
я - первозданна жага,
а ти – первісний страх
та разом несем
ту одвічну спокуту
я – відьма, чаклунка,
провидиця темних богів…
ти - в рясі, тіарі…
хранитель статуту –
супутник вигнання чи смерті
останніх моїх берегів...
не можеш прийняти,
що я від плода пригубила!
без мене – в невіданні
досі б блаженно бродив
в мені проростає
наш потяг до знання та сила
я – частка твоя,
що б зі мною ти не робив!
Zinthenko Olena: Як захотілося від цих рядків зустріти черлений вечір у червні на берегах Тулузи,неначе воскресли трубадури( чи вони і насправді безсмертні)
Zinthenko Olena: Як чудово бути серед цих об\'ємних образів. Чомусь так,що і душа зріє сльозами і прохання і молититви досягають мети тільки через біль.То і байдуже, нехай так, якщо вже співати такі пісні.
Zinthenko Olena: Щиро дякую.Виник спочаику імпульс,стала працювати над вираженням, а потім стала думати і про психологічне підгрунтя, хочу написати і про інші типи прив\'язаностей, бо теж наболіле
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
, Адам був герой
Дякую за такий цікавий відгук! 
Скільки йшла до усвідомлення - не злічити кроків
