Дмитро Кiбич: Та отож, поступовий такий розвиток подій відбувається. Ну, і ритм же рядків чимось перегукується. А то зі згаданим мною оцим віршем - там ціла детективна історія. Ось, скажімо, одна декламаторка та й ще деякі читає оцей же вірш і на самому початку глядачам повідомляє - вірш "Найди меня пожалуйста в толпе", автор вірша - Анатолій Копйов: https://www.youtube.com/watch?v=9x5u7j8vkWE&list=PU4muyr2mtJL8cxVjs1bSciw&index=33
Але подивившись там - думаєш, щось тут не те. Ну, кому це Анатолій Копйов міг таке казати:
Чтобы спросить: "Ну, где ж ты столько был?"
И радостно к щеке твоей прижаться.
Тут же неозброєним оком, як то кажуть, видно, що цей твір написаний жінкою. Ну, а пошуковик Гугл - той же багато чого знає. Заходимо на сторінку Анатолія Копйова - там вірш цей справді є, але перед ним стоїть уточнення, що ті вірші, де написано "Він" - це сам даний поет і придумав, а біля яких значиться "Вона" - це він знайшов на одному з поетичних форумів вірші різних поетес і до кожного з них написав чоловічу відповідь. Навіть посилання на той поетичний форум там він вказав: https://stihi.ru/2008/11/12/244
Ну, а люди міркують собі так - а, що до таких дрібниць ще придивлятися. Раз на його сторінці цей вірш надибали, значить він його автором і буде.
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Ірино. Це точно, надія на краще є одним з елементів майбутнього успіху, незважаючи на будь-які скрутні обставини.
Ірино, то хотів у вас запитати - ось, погляньте, оцей ось вірш якоїсь маловідомої поетеси: http://blog.i.ua/user/8487119/1990358/
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Ганно. Дуже доцільні такі настанови і побажання. Так і має бути. Тільки от той казковий персонаж у 11 рядку все-таки українською правильніше буде - Чахлик Невмирущий.
З "ей" на кінці - то якось російській мові більше притаманне. Може тоді 9 рядок трохи змінити:
Нам везіння б мерщій -
Іншого вистачае,
Щоб Кремлівський Кощій.
Дмитро Кiбич: Ну, ось бачите, Яніто, нормальних, адекватних людей в будь-якому суспільстві і серед будь-якого народу можна зустріти. Звичайно, звідки родом був автор оригінального вірша їх не так багато, як би хотілося, але краще вже щось, ніж взагалі нічого.
А переклад ваш досить вдалий, красиво звучить.
Це ж, кажуть, і оця ось пісня теж написана на вірш цього ж таки Миколи Заболоцького:
Дмитро Кiбич: Ірин Ко, а ви не знаєте таку вашу колегу - Юлію Турчину з Харкова? Теж вона логопедом працює, здається в одному з харківських дитячих садків і вірші теж досить-такі цікаві пише. Оце ж ось вона матеріали свої викладає: https://www.facebook.com/groups/2651326851563817/
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Лано. Досить яскраві такі, життєстверджувальні рядки. Це ще в такому стилі рядки звучать, як ото є пісня, де головна героїня теж до маестро звертається. Ну, більше вона відома у виконанні Алли Пугачової, але то в неї вже російський переклад, а в оригіналі ту пісню виконувала латвійська співачка Мірдза Зівере: https://www.facebook.com/watch/?v=462042538286064
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Ірин Ко. Тобто, підбадьорюючі думки і за таких обставин все одно присутні й сподівання, що безвихідних ситуацій не буває. Так і треба. Тут же головне, щоб сніданок самотності не перетворився у розкішний бенкет - кілька тоненьких бутербродів і вистачить з неї.
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Олено. Ну, головне, що оптимізм і впевненість у позитивному підсумку цих подій залишається притаманним головній героїні і нікуди від неї не зникне. А численні неприємності і в минулому не менші долалися, то й зараз не варто аж так панікувати, як деякі.
Дмитро Кiбич: Ну, звичайно, покрасивішає. В Україні кожен куточок має свою привабливість. Колись же і наше місто Краматорськ на півночі Донеччини, точніше, землі, де воно зараз знаходиться, теж належали до Ізюмського слобідського козацького полку. Слобідських козаків була земля - козацький вільний степ.
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Оксано. Дійсно, жахливі події зараз відбуваються з цим славетним містом - центром Південної Слобожанщини, але воно обов'язково вистоїть і переможе тих знахабнілих загарбників.
А то ви згадали у вірші про грона винограду - так з сушеним виноградом назва цього міста нічого спільного не має, тим більше, що сушений виноград українською зветься - родзинки. А дане місто називається так від річки Мокрий Ізюмець або просто Ізюмець ще кажуть - оцієї ось: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B7%D1%8E%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Ірин Ко. Це точно, тут і не посперчаєшся, життя може \"сюрпризи\" які завгодно піднести.
Оце тільки у вас у 5 і 6 рядках слово \"не\" у двох рядках підряд - \"не було\", \"не везло\". Може тоді його у 6 рядку замінити на \"де\":
Траплялося різне, та де б так везло!
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Олено. Ну, в подібній життєвій ситуації зі стражданням теж не треба перегнути палицю, усвідомлюючи, що життя - воно ж і не казка й не завжди за очікуваним сценарієм розгортається. Чимось ще тут перегукується з піснею із фільму "Жінка дня", ну, якщо мовою оригіналу:
Я зову вчерашний дождь,
Чтобы не знать новых потерь.
Где он - мой случайный гость,
Где он сейчас, где он теперь.
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Ірин Ко. Точно ви відзначили особливості такої людської поведінки. Ні, ну, в принципі, станом на зараз, то прогрес вже намітився у такому вмінні подібні речі розгледіти - все-таки 8 років вже війна триває. Це у 2014 році було визначити їх значно важче.
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Олено. Так і є, тут і не посперечаєшся, що тактику поведінки з кожним зовсім різну обирають - в залежності від його або її дій - до когось - любов, а до когось - ненависть.
Оце тільки у 7 і 8 рядках - у двох рядках підряд у вас звучить слово - "як". Може тоді, аби яскравіше звучало, у 7 рядку його замінити на "мов":
І хочеш напитися правди і помсти, мов день роси.
Дмитро Кiбич: Та то ви не всі фабрики по їхньому пошиву знаєте. Ну, а щодо того, то іноді не завадить і втримуватись - надмірна гарячкуватість і імпульсивнісь теж ні до чого гарного не призводить. І під один гребінець усе суспільство не чешуть. Я ж не з тих діячів, як "не в міру завзятий патріот" екс-регіонал Льошик Гончаренко, що свого часу підтримував встановлення в його рідній Одесі пам'ятника одній скандальній тітоньці, про яку Тарас Шевченко казав "А Вторая доконала вдову-сиротину, нашу Україну". І відмовка "ну, часи такі були" тут не проходить, бо часи завжди однакові. Або нинішній мер Ужгорода - борець з пам'ятником Олександрові Пушкіну(твори якого перекладали, між іншим, мій земляк Володимир Сосюра і не менш талановитий поет Максим Рильський) Богдан Андріїв, що за часів Януковича був депутатом від Партії регіонів і коли в 2013 році у Зміївському районі Харківської області встановили пам'ятник російському царю-українофобу Олександру Третьому, то чогось тоді обурення чи щось у цьому стилі з того приводу від Богдана Андрїїва почути ніяк не можна було, а лиш кивав він головою на знак згоди. Чи куди вітер - туди миттю і подібні "герої": https://www.istpravda.com.ua/columns/2013/10/30/138674/
Так що - як з похвалою, так і з критикою - не все так однозначно і перегинати палицю тут не варто.
Дмитро Кiбич: Гарний вірш, Ганно. Що є - те є, на жаль, більша частина громадян нашого північно-східного сусіда подібним чином і діє. Але ж, як не буває у світі чогось тільки ідеального, так і не буває чогось в житті виключно у чорному забарвленні. Життя - воно ж, як тільняшка - смуга чорна - смуга біла. Все-таки, хоч і рідко, але трапляються і протилежні випадки, коли і там люди відмовляються сваритися зі здоровим глуздом. Правда, через шалений тиск влади, їм доводиться тимчасово залишати рідну країну. Он, скажімо, кіноактриса Лія Ахеджакова - та навіть фінансами українській армії допомагає: https://www.ekhokavkaza.com/a/31725983.html
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
А то зі згаданим мною оцим віршем - там ціла детективна історія. Ось, скажімо, одна декламаторка та й ще деякі читає оцей же вірш і на самому початку глядачам повідомляє - вірш "Найди меня пожалуйста в толпе", автор вірша - Анатолій Копйов:
Це точно, надія на краще є одним з елементів майбутнього успіху, незважаючи на будь-які скрутні обставини.
В Україні кожен куточок має свою привабливість. Колись же і наше місто Краматорськ на півночі Донеччини, точніше, землі, де воно зараз знаходиться, теж належали до Ізюмського слобідського козацького полку. Слобідських козаків була земля - козацький вільний степ.
Ну, якщо людина талановита в чомусь, то гарних спогадів про це вона і заслуговує.
Ну, а щодо того, то іноді не завадить і втримуватись - надмірна гарячкуватість і імпульсивнісь теж ні до чого гарного не призводить. І під один гребінець усе суспільство не чешуть.