Hauch: ще раз: припустиме все, що я вважаю за потрібне сказати.
ви не знаєте, що малось на увазі, як думалось та відчувалось.
я не потребую подібних ремарок, оскільни не претендую на вдосконалення.
надалі будь ласка утримуйтесь від коментування. це дратує. як мінімум.
Hauch: Спасибі за вашу думку. наявна структура була вибрана не випадково - відсутність великих букв, на мою думку, наближує текст до сприймання його читачем як потоку думок (що, власне, для мене важливо), розділові знаки розташовані не за правилами (хоча часто і співпадають з ними), а лише з метою позначати менші чи більші паузи (хоча вони й так в мові виконують цю функцію, але не тільки. я ж акцентую саме на цьому), а кожен рядок - часом довгий, часом ні - претендує на цілісність (мені видається, що переходячи на інший рядок, сприйняття читача дещо змінюється, я ж хочу, щоб дещо читачем було сприйнято цілісно), на один подих під час читання вголос.
Ще ряз дякую за вашу думку, і прошу вибачення якщо, можливо, моє пояснення видасться вам недоречним. )
Hauch: Може й втішався б з того, якби дійсно хотів бути вільним. але це все тимчасово навіяне. через деякий час всі спогади, мабуть, зітруться, як і страх і всі супровідні до тих спогадів відчуття. )
Спасибі. ти (ж) знаєш, мені якнайприємніше чути таке від тебе)
Hauch: не витримав того, що здалось: щоразу й будь-де відтепер у новій країні, вони ставатимуть в коло і робитимуть її своєю, цим змушуючи відчути себе (/його) чужим навіть вдома.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
