Yurko Okhapkin: Вікторію, читаючи перший абзац, я опинився в такому дивному стані (чи через свою хворобливу уяву, чи просто настрій співпав), що переварити другий і третій абзац з першого разу просто не вийшло - читав механічно, і думав зовсім не про те, що там написано, а про те, що написане у першому.
Не знаю, чи зрозумієте ви, про що я, і чи згодиться це вам, але... Чомусь подумалося, що сказати треба.
ЗІ - до вашого тексту повернуся мабуть ще раз, і спробую збагнути, що саме ви хотіли ним сказати. Вибачте.
Yurko Okhapkin: Думається, що як раз у тому і річ, що \"багато чого було поставлено на карту\". Був обраний шлях до мети, був план як до цієї мети дістатися, розум сам себе переконував, що це саме те. що треба, але десь у глибині душі, чи може у підсвідомості - такої впевненості не було. Спрацювала звичайна річ: розум заспокоївся - бо це не його рішення, це обставини за нього так вирішили. І в такий спосіб досяг гармонії між свідомим і підсвідомим.
26.04.2016 - 11:53
Можливо, підсвідомість і досягла свого, але розум із цим не погодився. Інакше б не було цього оповідання --через декілька років. Та й взагалі гармонія між ними рідко буває --мабуть, тільки у ті хвилини, які ми називаємо " щастям".
Yurko Okhapkin: «Покарань без провини не буває» --можливо, в цьому дійсно щось є? - ось це. Ви завершуєте оповідання цим запитанням. То я не бачу тут ані провини, ані покарання, в цій ситуації. Скоріш за все - дещо інше. Внутрішній опір героїні \"власним\" планам. Оцю думку цікаво було б розвинути.
25.04.2016 - 00:47
Самосаботаж? Цікаво, тому що я теж про це думала. Визнаю, що якийсь елемент цього був,тому що програма в цілому героїні не подобалась,але все ж це був тільки елемент. Сама би вона з цієї програми не пішла --надто багато було поставлено на карту.
Yurko Okhapkin: Захотілося поділитися думками щодо змісту. (Те, що скажу далі - особиста думка, і не є якоюсь критикою твору).
По-перше, відторгається сприйняття власних помилок у людях (навіть, мавших наслідки), як якогось там покарання. А по друге - на мою думку, є дві несумісні речі: дивитись на людей через рожеві окуляри та планувати \"лєтній отпуск в ноябре\". І головна помилка героїні цього твору в тому, що вона поєднувала в собі ці речі - ідеалізувала людей і будувала \"наполеоновські\" плани. Тут треба якось вже відмовитись чи то від першого, чи від другого - на вибір, і жити собі щасливо. Як на мене, то я краще людей ідеалізувати буду, а плани - фіг з ними.))))
24.04.2016 - 14:07
Я не зовсім зрозуміла першу думку, вибачте. Щодо другої, то я би також хотіла тільки насолоджуватись ідеалізованою картиною світу, але життя змушує нас, крім того, займатись конкретними речами --планувати, приймати практичні рішення, шукати собі застосування, особливо якщо від тебе ще хтось залежить. Доводиться виходити із своєї ідилії у царину боротьби за існування (не люблю цього виразу, але так воно є). І плани героїні цього твору далеко не були "наполеонівські", а досить скромні.
10:22
-Может и жжот, мне ее жжение не доступно, в смысле понимание его) Все равно не скажешь это она так чувствует или прикалывается, если не знать человека)
-Ну, я обычно хорошо о людях думаю. Правда, часто разочаровываюсь потом.
10:25
-А я не спешу их выдумывать:-P
-Так неинтересно.
10:29
-Мне интересно)) Я люблю в ноябре начинать планировать летний отпуск))
Останній абзац - як на мене, так трохи нудний. ))) Може, його скоротити трішечкі?)))
24.04.2016 - 12:34
Хороший діалог і в тему.
Скоротити? Це ми --з радістю! Зараз.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Та й взагалі гармонія між ними рідко буває --мабуть, тільки у ті хвилини, які ми називаємо " щастям".
