Marika: Дозволяла Ми, здається, зо тричі на ти переходили, забували і знову переходили
Я теж дуже рада сюди повернутися. Взагалі багато пишу, та мало дописую. І ще менше, скажімо так, маю моральне право публікувати. Тому й не заходила довго. Та то таке, нюанси)
Щодо простішого: я на нього в тебе і підсіла)) Сама абсолютно не вмію щоб і просто, і лаконічно (обожнюю, коли в декілька коротких рядків вкладають скільки змісту), і, при тому, наскільки образно і влучно.
Marika: Ритміку Я безсовісно вписала слово заради ритму
Взагалі той рядок - про повторюваність (всього). Війни, мир, живі ми чи мертві, а осінь приходить все одно. І буде приходити. Напевне це отой єдиний закон, який в даних умовах релевантний.
А вірш - чи не найдивніший з колись написаного (тому і пролежав в столі так довго). Чому він так зсередини навіть мені, як автору, відчувається - тільки після твоїх слів зрозуміла. "Про такі твори так не кажуть", оце воно.
Marika: Дантесе)) Я боялася, що через змінений нік ви мене загубите
Все так. В нас, в глибокому тилу свої заморочки і не завжди вони приємні і людей різних хватає Ну то таке. Все закінчиться і все в нас буде. Спасибі!
На рахунок "мов" - сама довго думала. Якщо читати вголос, то я там паузи не роблю, по правилах кому наче й треба, а наче і не треба - в залежності як те речення трактувати. Коротше, конкретно там вирішила не виділяти, навіть якщо помилка - будем вважати її авторською пунктуацією. А перед останнім "що", певно таки треба, дякую (чим далі від школи - тим з цією фігнею важче, бляха))
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Чудово!
Ми, здається, зо тричі на ти переходили, забували і знову переходили 
