Городнянський: «Закохала мене повільно»,
Як за звичаєм - не поспішала,
Як згадаю, то кара суцільна,
Мов у кузні мене гартувала.
Пам’ятаю - то було в лазні,
Напувала мене ти зіллям,
Став я схожий тоді на блазня,
Бо кохання то як божевілля.
Ти не Мавка! Та очі чарівні
Заворожать любе́ серденько,
Навіть відьма тобі не рівня -
Будь-кого закохаєш легенько.
Коли почув я слово «навіть»,
То вся моя нехитра пам’ять
Думки сплела в косматий пелех!
Слів – океан, не видко берег …
В думках про «навіть» - плетениця,
Надворі - плю́та, миговиця …
А я човном пливу, рибалю
За поплавком спостерігаю …
Тут з очерету виплив жерех
І проковтнув косматий пелех! Навіть не знаю що робити,
Чи сумувати, чи радіти …
З неба дощить – лоскоче плесо;
Ні груш, ні торби, ні бельмеса!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Дякую!
