Тера Нова: Двояке бачення... В хорошому сенсі. Ваш вірш сприймається, як подання образів природи через чуттєве людське. Або подання відчуттів людини через ті ж природні будні...
Вірш хороший. Хоч рима виглядає, як недосконалою, але... спроби пошуків нового співзвуччя, робить її просто чудовою. Банальних рим на сайті багато, і прекрасно, що ви шукали нові.
Проблема у вірші, як для мене, полягає в знаках. Пунктуаціє потребує перегляду.
Тера Нова: Хороша казка. Правильна. Потрібно вже припиняти повчати дорослих, хто шукав і прагнув відповідей, той уже давно збагнув. Хто не хотів шукати, або вводив себе в оману, що це його не стосуєтться - давно пропащі. Потрібна хапатися за дітей, за їх сприйнятття реальності.
Шкода, що чим далі тим більше дітей втрачаємо... Пройшло багато часу, щоб діти сприймали погане, як життєву необхідність. Надіюся, прийде час й окупанти, покращивши наш ґрунт, відійдуть у минуле.
Шкода, що казки ці ніхто не буде читати. Діти живуть у сучасному світі так, як їм дозволяють батьки. Шкода...
Ви, пишіть побільше, бо текст хоч дворічної давності, але ніби написаний нашвидкоруч. Писати - не проста праця... Писати так, щоб була якесь смислове навантаження, як ви спробували - набагато важче. Ви позиціонуєте цей твір \"для дітей\", але текст має не прості слова, які певно діти ще не знають. Текст повиннен бути м\'якшим, але це все таки правила суспільства і їх моралі. Хоч вони, моралісти, точно не читали казки зібрані етнографами, наприклад Подністров\'я (хоча може не той регіон, бо давно їх читав)
Успіхів у творчості... і подальшого розвитку в цій царині
ЗІ.
Хоча... Може ваші тексти вже інші, все таки дивлюся лише на один вірш. Може перегляну інші, але це під питанням.
Тера Нова: Всього то, один маленький неримований вірш, але декілька тем для роздумів він приносить. Щойно, ви допомогли мені зрозуміти одну річ, яка певно виходить із особливості нашої мови. Не певен, що це можливо в японській, але це повинно стати рушієм в розвитку японської поезії в Україні.
Декілька значень, декілька відчуттів. Страх, доброта, родинні негаразди, добропорядна сім\'я, легка іронія чи реальність події. Вам, напевно, цікаво, що ж там таке я зрозумів... а я не скажу. Наразі, собі занотовую в блокнот, щоб згодом спробувати ту \"річ\", яку ви мені допомогли зрозуміти. Мені, лиш цікаво, що було перше: картинка чи вірш?
Тера Нова: Лаконічний емоційний удар... удари, що можуть підкреслювати спонтаність усіх поривів, які чи то від духовного, чи в більших випадках фізичного із царини психологів. Накручена образа – ось, що в більшості проявляється постійно. Воно не справжнє... воно нарцистичне. Справжності не існує, бо все може дотикатися до перебільшень, або холодної (буденної) банальності. Справжнє рівносильне банальному... Справжнє набридає і воно вбиває у відносини гіркоти. Поети (без гендерної приналежності) стають брехунами для читачів створюючи ліричного героя, якого засипано тими стразами. (Страз – все вірно вжито, правила відмінювання не порушено///буде одн). Читач сприймає, в більших випадках, не відносно себе, а відносно автора... і згодом розчарування, коли хтось натякне, що тут лише Ліричний Герой.
Рвані лінії... Діставучі... Робот бездушний все відкине, нажаль, ми не роботи.
Щос ‘ь’ мене не туди понесло...
Удачі в творчості.
Тера Нова: Сучасність сприяє цьому сповна, але цього ніхто не зможе змінити, до поки комерційне має владу над ідейним... Ніякого часового балансу, більше його проходить так, що і не помітиш, і не згадаєш. Що може значите те, що я коментую чотири рядки вірша замість того, щоб робити те, заради чого відкрив ноутбук.
Життя, то наука... цікаво, а що було, якби культурний розвиток всіх був на рівні утопічного представлення. Ми були в багні фінансової залежності? Чи може ми стали б придатком якоїсь машинарної свідомості? Матриця згадалася
Тера Нова: Сьогодні натрапив на вірш, який набув особливого місця. Він став кращим поетичним твором який описує ранок. Може колись знайду ще щось особливе, але це буде в майбутньому, а зараз саме цей вірш набуває королівського статусу. Він уже не зможе його позбутися, бо королі позбувшись престолу, лишаються королями.
Тера Нова: Просто, банально ще хтось точно скаже - наївно. Наївність важлива риса поетів, яка видає їхній досвід сповна. Можу припустити, що ви початківець... але якщо помилився, то мало приділяєте уваги для розвитку поетики в собі.
Вірш простий за структурою, але головне є спроба рівняти його по складами. Це добре, що така риса виробилася. Рима банальна і вірогідність, знайти подібне використання в інших висока. Пораджу Вам користуватися словниками та читати його, мов ченці читають Біблію. Заповніть свій словниковий запас сповна. Знайдіть та завантажте словник наголосів. Є чудовий варіант, який раджу всім. Спочатку це буде важко, але згодом ви здивуєтеся римі, яку ви будете народжуєте. Це все перевірено на практиці.
Тема вірша розкрита не повністю. Це лише посил до мас, але хочеться більш глибшого розкриття. Проблематика добра та зла настільки глибока, що важко описати декількома рядками. Не буду переносити Вас у свої роздуми на цю тематику, бо від них і в мене може дах знести.
Вірш хороший, до теми доторкнулися постійної... Творіть і сприймайте критику з позитивом. Пишіть побільше, але читайте ще більше й Вас будуть неперевершені вірші. Бо ж слова сказав стосовно цього вірша, а судячи з решти творів - вони не хороші, а чудові.
Тера Нова: Порив думки, що має крихту істини та таку ж за рівністю крихту перебільшення, але між собою ніякої рівності. Тенденція перебільшення просто заполонив простори інтернету в віршованій формі.
Фінал для кожного може бути різним - там може бути порив почуттів або проста фізична ліквідація тіла. Воно все чітко виставляється на показ, та на посміх оточення, або об'єкта закоханості. Розмежовування між поривом та чистими почуттями знаходиться на межі тупості та неосвіченості. Вони своєю неосвіченістю стають заручниками болю, і щастя якщо вчасно зупинишся й не дійде до охололого власного тіла, в якого серце виявилося за слабким. Інколи можна отримати фізичну біль, де буде три сторони, і всі будуть тебе гамселити. Одна сторона душу терзає, інша - тіло.
Не для всіх... Понівечених життям та еволюцією, недолугістю батьківського спадку це не стосується. Вони можуть кохати, але при будь якій можливості ладні сховатися від всіх тримаючи до них ненависть. Це добре, що лише до людей, а вже ідучи по релігійній стежці - можна дійти до вчинків, які зроблять тебе монстром не лише з фізичними вадами, а й створять з тебе - диявола в душі.
Тера Нова: І де тут початок... бо уже кінець. Це прозвучала репліка стосовно мелодічності твору (без фінальної строфи). Проте, на моє суб'єктивну думку не міняйте нічого в плані ритміки. Мелодічністю можна вести в ступор із якого не вилізти, а фінал просто виводить з нього. Не фанат літературної термінології, але чомусь маю думку, що даному прийому хтось колись дав назву.
Просто написано, що можна вірш давати літераторам, щоб ті, надавали його за приклад усім любителям японської поезії. Бувають хокуїсти, що перегинають палицю й метафорзують (це щось із розряду нових словечок).
Простий красивий вірш, а птахо-крапки - думаю кращий елемент у ньому. Буду занотовувати, згодиться.
Гарної вам пори в яку ви читаєте цей коментар і побільше творчості в житті.
Тера Нова: На просторах клубної тусовки з’явилася ще одна поетеса про яку можна сказати «не чергова». Зі своїм смаком та головою на плечах. Надіюся Ви не будете складувати свої думки на купі й чекати поки хтось напише вам одне просте слово «гарно», бо всі хто тут, також чекають від вас цього. Творчість потрібно просувати в маси, а не в списки лірики сайту. Думаю Ви ще покажете, як і про що можна писати та не зникнете лише через те, що ніхто нікого не помічає. Це є вступ, бо була б моя сторінка розблокована, то додав би Вас до «білого списку», щоб час від часу перевіряти здобутки.
Тепер трішки про вірш. Не буду говорити про якусь банальну риму чи її відсутність. Хай про це говорять літератори-експерементатори, бо їм потрібно чимось себе потішити, рівняючи себе до Вас. Просто вловіть, що більшість на сайті лукавить або «чекають чогось чого не знають».
І ось тепер про вірш, чи про тему, яку я вловив або придумав свій варіант тлумачення. Це не важливо, бо критика – це спосіб вгадати те, що може і не бути істинною але нею стане. (Надіюся ви ці слова не зрозумієте=). Не все просто в цім житті. В цей глобалізований світ, ми чекаємо, що хтось пронесе нам ті вінки, а ми будемо користуватися позитивними результатами. Ми можемо обрати добре – але будемо страждати від «тернового вінка». Ми можемо обрати зло, але, ні, в більшості випадків все стається само по собі. Той злий вінок – це напевно зів’ялий вінок добра.
Дуже класна у вас вийшло описати швидкозмінну часу… може збрешу, але від неї пішла колом голова й тепер пригвинчую її назад. Хтось би написав простіше… «Ось все повернулося і дерева побігли в паростки назад». Не той написав приклад, бо якось сподобався цей рядок (занотую). Думаю ви зрозуміли.
Хороший вірш, хороші рядки й просто продовжуйте писати. В роботі приходить натхнення, музи, то вигадка лінивих.
З повагою...
PS6 писав би ще, але обмеження на коментар... а наліпки нижче не маю бажання чіпляти.
Тера Нова: Хто ти в цьому світі, й для чого ти існував. Якось зробив свій вибір і його дотримувався. Сьогодні вже й не памятаєш, а для чого чай без цукру. Не було ніякого стороннього впливу на твій вибір, і цей вибір впав на \"чай без цукру\" чи це був спосіб змінити свій стан здоровя, бо хтось сказав, що цукор - зло.
Життя перетворилося на сміхотворну гру твоєї уяви, бо постійно приганняє тобі в памяті \"привидів\" з минулого. Вони були такими, якими були, але цього було достатньо, щоб сьогодні ти згадував і вирішував чи доцільні були тоді діалоги.
В памяті далеке минуле, що було на початку... і можливо все почалося тоді. Саме закладенні основи першого виховання вихопило тебе з колії \"нормального шляху\". А життя чаю без цукру шукало для себе вихід, і ти завжди знаходив те, що замінить тобі нестачу глюкози. І тоді не було розуміння, що було шкідливіше - солодке чи гірке.
Все було чудово, барвисто - все це було. Тільки це вже марення, які щовечора слухає старий пошарпаний кіт, для якого всі ці слова гукання завірюхи.
Самотній, старий... а вона була молода, але це було колись.
Мені сподобалося те, що ви написали. Щось мої думки саме до цього понесло=)
Тера Нова: Примарні почуття – хіба не про них наголошує авторка рядків. Міраж – це природне віддзеркалення чогось далекого, але це далеке не досяжне, хоч ми його бачимо перед собою. Ми можемо йти за примарними почуттями вічно й весь час об’єкт почуттів буде віддалятися від нас. Ми себе обманюємо, що все поруч і наше… але це міраж. Ми можемо благати його лише за краплинку почуттів, які будуть напрямленні на об’єкт в образі ліричного героя цього вірша. Тільки то міраж… Обман, який ми можемо посилювати своїми сумнівами, який посилює свій ефект з кожним днем болю.
«Піски... Крізь пальці часу витікають». У цих рядках – істинна. І ці рядки уже досвідом підкріпленні, але не про особисте. Воно пройшло… Постійні вагання й чекання приведуть лише до того, що все пройде, але причинною стане не час, а сіль, що посиплеться на рани. Ліричний герой чекає, а чи об’єкт лірики чекатиме. Не завжди так, і це буде біль.
Цей вірш це поклик душі й ода почуттям. Це агресія до моментів, які були принципом вагань та бездіяльності.
Марити «оазами» та прагнути моментів, коли досягнеш «тиші». Марна справа без проявів особистої свідомості. Все це пустиня, яка помирає але дай їй крихти дощу й заквітне, навіть, пекло. Потрібний впевнений рух, без марень і лише тоді міраж буде розвіяний, але тоді буде зрозуміло ще одна крихітна деталь. І не відомо, чи зможеш тоді «Втонути у них без душі».
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
