Lina Queen: Мій вірш
Мене дратує людський осуд,
Чужа сльоза мені болить,
Старезний одяг, брудний посуд,
Хто може світло тут пролить?
Я не люблю когось судити,
Білизни інших не ношу,
Не можу без любові жити,
Про неї Господа прошу.
Фантомом привидів чужинних,
Метеоритом дивним мчу,
Я квітну від пісень пташиних,
Слова любові шепочу.
Не Аристотель і не Гіппократ,
Не Геродот і не Софокл,
\"Добро повернеться стократ\",-
Мені підказує Дамокл.
Він з піхов витягнув свій меч,
Та я нічого не боюся,
Багато помилок і втеч,
Та вірю: більш не помилюся.
Lina Queen: Мій вірш
Заздрість - невиліковна хвороба,
Кажуть у прекраснім народі,
Вона подібна до мікроба,
До черв\'яка, що за́вжди в моді.
Вона прихована, двояка,
Буває, кажуть, двоколірною,
Я ж знаю, що вона ніяка,
Як те, що є вона безмірною.
Вона маскується в тім усміху,
Словах грайливих, потайних,
Лише тоді дося́гнеш успіху,
Коли ти вирвешся від них.
І як же заздрості уникнути,
Коли руйнуються світи?
Я вірю в те, що зможуть зникнути
Колись ці заздрісні кроти.
Вбиває заздрість найсвятіше
В житті Ним створених людей,
І кажуть: \"Ви живіть простіше,
Без \"злих\" нав\'язливих ідей\".
- Як далі жити? Що мені робити,
Коли, здається, світ давно повстав?
Чи цвяхом до небес себе прибити,
Чи до гори? Як Прометей страждав!
Його спіткала, може, заздрість,
Він таємниці Зевсу не відкрив,
За те зійшла до нього карність,
І в лютих муках він життя дожив.
А люди заздрять чужій силі,
Знанням, досягненням, красі -
Не заздрять люди вже в могилі,
Бо перед Богом рівні всі!
Lina Queen: Мій вірш
На жаль, не завжди все виходить вчасно,
А надто ж, коли йдеться про чуття,
Хоч інколи буває й передчасно,
А далі - сором, зрада, каяття.
Буває, не подумавши цілує
Чужі вуста, що збуджують жагу,
Одна людина й іншої не чує,
Бо інший хтось дарує їй снагу.
Хтось навпаки чекає на любов
Одну-єдину, що його вбиває,
Бо вже, здається, витекла вся кров,
Коли ж - живий, бо серце ще чекає.
А хтось біжить, тікає та кричить:
Залиште всі - я хочу самоти,
Любов - хвороба, рана, що ятрить,
Що змушує сховатися, піти.
- Куди ж іти? Де панацея ця?
Де ж лікар цей? Де він відпочиває?
Чому з собою всі забрав сонця?
Скажіть, де він! - На жаль, його немає.
- А можна записатися до нього?
Потрібні гроші - я переплачу.
- Пробачте, не приймає він нікого -
Хтось злегка вдарив по моїм плечу.
Lina Queen: Мій вірш
Цей гуркіт скрізь, а тиша десь далеко,
Слова важкі, неначе вантажі,
Поетом бути не буває легко:
Йому всі рідні - всі такі чужі.
Весна заграла на веселих струнах,
Вона чарує, пестить і п'янить,
Ворожить серце на графічних рунах -
Його ніщо не зможе зупинить.
І що не слово - то нова картина,
Бо кожен звук - градація, гротеск,
Ліричне слово - то Митця дитина,
Іронія, пародія, бурлеск.
Нам постачають радощі, страждання,
Любов, ненависть, вигадку, печаль,
Повагу, ніжність, вибрики, кохання,
А днів нових не додають, на жаль.
Lina Queen: Мій вірш
Що я скажу на радісний цей сплін?
Що відповім на музику ранкову?
У світі завжди дивна безліч змін,
А я люблю цю тишу світанкову.
А я люблю цей неймовірний пляж,
Це біле сонце, що намалювали
Своїм пером, це небо, цей кураж
І спогад той, що з пам'яті зіткали.
Ремонти є асфальтів і дахів,
Будь-що можливо відремонтувати,
Але для душ, що схожі на птахів,
Нема ремонту, а потрібно мати.
Думки не можна втримати в собі:
Потрібен простір Їхньому польоту,
Бо Слово - зброя в давній боротьбі,
В якій Любов перемагає сльоту.
Lina Queen: Мій вірш
Письменники нікому не потрібні,
Хоча без них не можуть обійтись
Ні всі заможні, скривджені, ні бідні,
Але з собою важко Їм зійтись.
Коли Хтось з Них повстане проти влади
Чи кине докір в очі їй якийсь,
Йому говорять: Ти, дитина зради,
Іди від нас і з вітряками бийсь.
Але ж то в Демократії країні,
А в нас немає й натяку на це,
Ми до загину вірні Україні,
Серця мільйонів стиснуться в кільце.
Усе на світі можу зрозуміти,
Лиш одного не можу зрозуміть:
Як можна прагнуть, аби рідні діти
Сказали мамі заживо згоріть.
Скажіть мені: як змусити мовчать,
Як в собі вбити прагнення до Слова,
Коли думки ридають і кричать,
Коли сама померти вже готова.
Пробачте Ви, не можу я мовчать,
Я не боюся наклепів і страти,
А тільки знаю: маю щось почать
І прикладом для когось маю стати.
Було ж багато "ворогів" народу,
Які любили щиро рідний край,
Несли звання це, наче нагороду,
І після смерті потрапляли в рай.
Його б і я так гордо понесла,
Якби мене хоч ним нагородили:
Митець - дитя важкого ремесла,
Що до життя висотує всі сили.
Митець, нехай, дорогу сам обрав,
Та іншою ж Йому й не йти ніколи,
Він нею жив і мучився, страждав,
Нехай про нього й пишуть протоколи.
А рідні що ж? Провина в них яка?
Одна для всіх - оточення митця,
Який абсурд! Та кожному ж близька
Своя людина з крилами борця.
Та інша ж сонця просто не замінить,
Не зможе воскресити з небуття,
Вона ж нічого в Долі тій не змінить,
Якій, бач, не судилось забуття.
Сестра, дружина, мати, чоловік -
Рід не один був знищений даремно,
В Історії все лишиться повік,
Бо Їй усе відомо достеменно.
Lina Queen: Мій вірш
Нікого не запитуйте й пишіть:
Талант не треба нищити на друзки,
Бо як то можна, Ви мені скажіть:
Людині завжди жити серед пустки?
Як є жага, потреба жити,
Печаль зловісна спинить крок,
Не треба дозволу: творити -
Це Ваша заповідь й урок.
Коли комусь не до вподоби,
Ви посміхніться йому вслід,
І все ж робіть і далі спроби,
Залиште після себе слід.
Повірте: я Вас розумію,
Мені казали й кажуть теж,
Що я писати ще не вмію -
Не визнаю я жодних меж.
Пишіть без цензорів і дикту,
Перо - знаряддя нелегке,
Воно подібне до інстинкту
Й до самоспалення палке!
02.04.2018 - 16:35
Щиро Вам вдячний! Мені дуже приємно. Не пожаліли свого часу, і написали такий чудесний вірш.
Дякую за добрі слова та підтримку.
У Вас виходять майстерні вірші, я це ще давніше запримітив. Тому у Вас точно хороші перспективи.
Бажаю Вам творчого натхення і реалізації мрій.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
