UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Яніта Владович: Диво чи буденність? - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Сокол, 03.07.2022 - 20:24
Вчасно.З нас вибивали мову понад 300 років Московія, сотнями указів та знищенням українців. Зачитає мої коментарі в на цих сторінках. Ви зрозумієте, що наша мова свята, й тому вороги її бояться і хочуть знищити.   
Яніта Владович відповів на коментар Сокол, 03.07.2022 - 22:54
 Дякую, що завітали. Знаєте, я - російськомовна. Живу в такому регіоні. То ж цей вірш, як і попередній про мову, - то заклики Музи в першу чергу до мене самою, що треба остаточно перейти на українську. Але ще не виходить. Бо писати простіше, ніж говорити. Та я часом зауважую, що думки у мене вже українською. Прогрес є. Яніта Владович відповів на коментар Надія Башинська, 03.07.2022 - 22:44
Дякую, що завітали. Просто для частини населення України вона не рідна, ось у чому проблема, бо з дитинства розмовляли іншою. Я сподіваюсь, що держава зробить усе, аби хоч діти вважали українську мову рідною, полюбили її, спілкувалися нею. Яніта Владович відповів на коментар Ніна Незламна, 03.07.2022 - 22:41
Дякую, що завітали. Вірю, що колись українська мова стане нашою буденністю. І люди не будуть звертати уваги, бо... вони з дитинства звикли розмовляти українською мовою, чути її навкруги. Не те, що їхні батьки. Зоя Бідило, 02.07.2022 - 13:24
Моя російськомовна подруга перемогла у конкурсі україномовної поезії маленьким віршем "У мене малої украли мову". Зараз в інформаційному просторі веде свою власну війну за Україну російською мовою. Кордон між РФ і Україною не по мові, а по цивілізованості. Мова не є визначальною, вона лише один із засобів відмежуватися від орків, від рашизму. Не найголовніший. Найголовніший на багатомовному гарячому фронті.
Яніта Владович відповів на коментар Зоя Бідило, 03.07.2022 - 22:39
Це вже третій вірш про мову (я почала віршувати лише наприкінці лютого - в цілому і зокрема українською мовою). І там перший рядок такий:Ще до народження мого тебе у мене вкрали... Бо я російськомовна. + суржик. Хоча мову знала, навіть дещо з прози перекладала, але творити... ні, не було такого. Але з початку війни моя Муза стала бандерівкою. Після першого російськомовного вірша вона не хотіла нічого писати, але я тоді вмовила її, бо хотіла донести якусь інформацію росіянам. Марно. Але це про це... Так ось, моя Муза-бандерівка активно агітує мене переходити на українську не лише у інтернеті та творчості, але й у житті. Це ще трошки складно. Хоча у магазинах, аптеці, транспорті я намагаюся. Але з російськомовним оточенням складно зробити цей останній крок (це я знов про той перший вірш). І так, я сама писала, що мова не головне, головне що у голові та серці людини. Якщо там правильна позиція - то з часом і мова долучиться. Бо швидких змін у цьому питанні не буде. Але вірші - то інша справа. Не можу я йти проти Музи. Як вона нашепотіла, так я і публікую. Макс Дрозд, 02.07.2022 - 10:29
Актуальний вірш. Не перестану говорити, що мова - це і є той кордон, який розділяє нас з ворогом... Жити в Україні, і не знати своєї мови - це що? Дегенератство. Дякую, Яніто, що висвітлюєте такі актуальні теми.
Яніта Владович відповів на коментар Макс Дрозд, 03.07.2022 - 22:26
Дякую, що завітали. Насправді, я не шукаю тем для віршів. Вірші приходять самі. Так що просто співпало. |
|
|
||||||||||||||||||||||
