Вже сутінки і я іду додому.
Напрочуд дивно лине вік наш.
Вже сутінки. А я повзу додому.
Людей нема - лиш силуети в вікнах.
Вже сутінки. Дітей батьки чекають,
Та діти їх тепер до всіх байдужі.
Вже темно тут і в небі лиш літають
Супутники, зірки й самотні душі.
Вже сутінки і рідко де-не-де
Кричать собаки на самотній Місяць.
В вікні одному жіночка пряде,
А в іншому - дитиночку колишуть.
Вже сутінки. Сповільнилось життя.
І от ревуть з-за обрію сирени -
Й дитину сонну мати підійма,
А хтось під ніс лайливі ллє катрени.
Вже сутінки - летять на нас ракети -
Чиєсь життя сповільнять до зупинки.
Вже сутінки. А де ж ті силуети,
Що в мирний час топтали тут стежинки?
Вже сутінки, а в вікнах повна темінь.
Я не складаю план на майбуття.
Вже сутінки. І вулиці - пустелі.
Для когось це вже сутінки життя.
27.06.2022
Єдине, що викликало здивування - оте "пряде". Не знаю, у скільки треба зазирнути вікон, аби побачити, як хтось пряде. Мені здається, навіть інструментів (веретено та штука, до якої чіпляють вовну) не знайти у сучасному місті.
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Яніто!
Знайшлося! Бачив на власні очі, як одна жіночка працює з веретином у великому місті.. Довга історія, проте натрапив на таке - не вигадав ці рядки.
Хотів підкреслити, що у великому місті стільки різних людей, стільки різних занять, всі різні.. Й Ви помітили цей нюанс з прядивом, за що я Вам вдячний!
Це реальний факт? Навіть так? Справді, здивована.
Єдиний раз, коли я бачила процес на власні очі: у дитинстві бабуся пряла. Це заворожує. Вже не так багато згадок з дитинства, але ця досі перед очима. Сіра хмарка вовни, ниточка від неї та веретено, що крутиться, наче дзига. Неймовірно.
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Справді, це неймовірне видовище, яке зачаровує...
Я й сам не вірив, що бачу на свої очі. Чого тільки не зустрінеш у місті...
Так, змінився час... Ще зовсім недавно зі сутінками лунала музика, призначали побачення, веселилися люди, а зараз - в молитві, щоб нічку переночувати...
Чудово, хвилююче передали і розкрили тему гарного твору, але сумного. Сподобалось.
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Галино, що прочитали й прониклися.
Все змінюється, а я вірю в те, що скоро й нічні тривоги зміняться лише тривогами душ та сердець, які ніяковіють від побачень з коханими.
Врешті-решт, хочеться в це вірити)
А в когось в сутінках обірветься життя... В страшний час нам довелося проходити земні випробування!
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що завітали, Катерино!
Так, живемо в такі часи.
Знаєте, є така істина: тяжкі часи народжують сильних людей - сильні люди творять легкі часи - легкі часи народжують слабких людей - слабкі люди творять тяжкі часи. Й так по коли. Отже, ми були слабкі, й це дійсно правда. Та ми змужнішали, стали сильними та обов"язково переможемо!
Збудуємо легкі часи, а потім? Круговерть життя...
Приємно читати рядки де так привабливо і зворушно поєднались смуток сьогодення та тонка душа автора, яка не залишила без уваги: ні силует жіночки в вікні, ні дитя, яке заколихують до сну... Дякую, Максе.
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доброго ранку, Наталі!
Надзвичайно приємно читати Ваші коментарі - дарують позитив на увесь день.
Радий, що читаєте й розумієте - захоплююся Вами!
Щиро дякую, що не оминаєте!