XVII
О, хоч би раз тебе до смерті бачить,
намріяну – але ще не спіткану!
В думках пестить твої я очі стану,
твоя долоня на чолі гарячім!
І жаль того, що помирати треба,
вустами не торкнувшись до нектару,
твоїх цілунків не зазнавши чару,
не звідавши твоїх обіймів неба!
XVIII
Притиснуть до грудей вуста тривожні
хотів би і вбирать жагу терпляче;
та що ж – вже серце стихнуло гаряче
і груди стали зимні і порожні!
Не кину я ті груди – льоду брили,
хоч сумно й гірко від думок ворожих,
коли помислю, що з грудей тих божих
на мене віє холодом могили...
XIX
Хотів би мати я життя бурхливе
і висмоктать до дна життєву чару!
І перш ніж юність вигасне від жару,
у ночі розпливтись, як подих співу!
Шалено жив в буянні днів веселих!
Але все добре! Хай же пісня лине!
І хоч все добре – жаль мені єдино,
що я ще не до дна допив мій келих...
Jerzy Żuławski, Cień: XVII-XIX
XVII
O! gdyby raz cię zobaczyć przed zgonem,
ty wymarzona — niespotkana jeszcze!
W myśli twe oczy całuję, i pieszczę,
dłoń twą na czole kładąc rozognionem!
I żal mi bardzo, że mi umrzeć trzeba,
nie tknąwszy usty pełnego puharu,
twych pocałunków nie zaznawszy czaru
i nie zaznawszy twych uścisków nieba!
XVIII
Do piersi twojej chciałbym cisnąć usta
i chłonąć rozkosz — iskrę po iskierce;
lecz cóż! — już zcichło twe gorące serce
i pierś tak zimna, tak zimna i pusta!
Więc się odwracam od tej piersi z lodu —
i tylko smutniej mi czegoś i gorzej,
kiedy pomyślę, że z twej piersi bożej
zawiał mnie oddech grobowego chłodu...
XIX
Chciałem — więc dobrze! Chciałem żyć szalenie
i kielich do dna wysączyć, aż do dna!
i nim przeminie młodość ta swobodna,
w noc się rozpłynąć, jak pieśni westchnienie!
Żyłem szalony i nie będę stary:
więc wszystko dobrze! niech się pieśń rozpłynie!
Więc wszystko dobrze! — a żal mi jedynie,
żem jeszcze do dna nie wysączył czary...
