Цей ранок був занадто хмарний
немов на небі малював Герхард Ріхтер
Як з мене був собачник гарний
свого собаку я б не вивів навіть в сквер
Я сів й на місці зачекав
на пору кращу, аніж цю
і вже надії не плекав
як я дістануся кінцю
Очікування–то суб'єктивна річ
Воно тривати може більше року
І розповім вам віч-на-віч
Що я побачив ненароком
У парку, біля скверу, є поштар
Людина віком близько тридцяти
І кожен ранок він чека на коментар
Про лист, від матері,що не залишила сліди
А трохи далі по дорозі є людина.
В костюмі, з двома квітами сидить
І все чекає на дружину
з якою так любив ділити кожну мить
Чекають всі, не будемо лукаві:
Таке життя в нас у людей
Сьогодні я чекав на понеділок
А завтра на суботу у дверей
Та тільки дама в чорному на нас не зачекає
Вона прийде в невідповідний для нас час
Їй всеодно на молоко що утікає
Сьогодні вона йде, та не до нас
