В цих фігурах, повернутих вбік головою,
як пемза, — пориті скали чола, і розмиті
мов хвилями моря, і послідом чайок — вуста,
що наче їх лиця здирає безликий вітер,
вкриваючи бляклим туманом забуті міста.
Їх вигляд скорботний, і їх незавершений бюст —
підкреслюють руки в розгублених жестах. Приблизно,
знаходиш манірні повадки бездарних актрис,
які компенсують невміння спектаклем білизни.
Їх мучить тривожність, в западинах щік — мовчання
солоного неба, відсутність очей та брів, —
що їх безучасність, як наслідок їх зітхання,
за скрипом дверей, за воротами міста гріхів.
І не бачити їм зикуратів з саманної глини,
зализаний пурпур і чорного бітуму, веж.
А стіни, як віск розіллються до ніжок дитини,
Але не побачиш, незчуєшся, не озвеш.
03.10.2020
*Nicola Samori - автор картини "LOcchio Occidentale"
Бітум то така давня смола, ще єгиптяни користувались. Вона чорна-чорна і тягуча. Я її використовую для розмальовування моделей корабля. Пемза - гірська порода, піноподібний камінь, п'ятки ще нею пуцують
поетично про картини італійського художника чиї речі мають на меті нести страх пурпур як колір підходить для цього мета того художника додлубатися до людини не по формі а весь час бажаючи що там з мозком де підсвідоме ніяк не хоче бути рабом свідомого і в згаданих картинах вулканує своєю незвичністю на полотнах які починаються згідно малярських канонів а потів стається велінням автора що ми бачимо
респект
цікаво
