На виднокраї сонячна медуза,
Над морем хмарка скоро догорить.
Морської солі ми нахапались від пуза,
Монетку кидати приходить мить.
Тіла засмаглі ледь вміщались в рамки
Морських пейзажів, - де вони тепер?
На берег ми виходим, як до рампи, -
До ночі, зранку вільний весь партер.
Чи все побачили? Чого чекаем?
Ось хвилі, чайки, парус вдалині, -
Все вміститься у рамки небокраю,
І вміститься все те в тобі, в мені.
Чи морю ми, чи море нам все ж личить
Нам хвилі, сподіваюсь, до лиця.
А чайки чи то плачуть, чи то кличуть
Над хвилями, яким нема кінця.
Хіба це острів Робінзона Крузо?
Чомусь на березі зостались ми одні.
Лиш з нами чайки, сонячна медуза
І парус вже розтанув вдалині.
Коли іще побачим ми вітрило
І сонячну медузу на плаву.
І стане нам с тобою зрозуміло,
Що це відомо Богу одному.
