Як Гігант випрямиться
Тінню закривши темряву
Несучи світло розуму,
що має налякати пітьму
Логос має придумати закон
Лякає сучасний світ тим,
що в ньому тільки фріки
та аскети всіх мастей і видів
Всі втратили контроль
над якоюсь об'єктивністю
Віддали реальності управління
над нищенням особистості
Нудно бути нормальним
в потугах самовдосконалення
за вподобаною самоідентифікацією
Куди приємніше споглядати
веселкові кольори з кожної діри
В прямому сенсі і в переносному
Залученим до будь-якої гри відчувати
почуття причетності і відповідності
з вершини блідого полум'я
спустившись в первісність
Цей Всесвіт на життя
запрограмований
забагато "але" і "бо"
не для пояснення,
а для оправдання
Я не знаю в чому існую,
народжений повішаним
вічним вечором
в заході білого Сонця
Приполярне коло,
де сяйва, де ніч?
Я бачусь з Вегою та Сіріусом,
з тим, що від них залишилось
частіше аніж з відображення
власним, яке відчуження
Минуле грає в Мені,
холодніше за зорі ці
Чому приємні спогади найболючіші?
З розвороту б'ють в душу ниючу
Мої зуби потріскалися і випали
від постійного стискання щелеп
Як Ви страждання контролюєте?
Письмовий стіл, кружка, лампа,
щипці, пергаментний сірий папір
Забудь, містична культура втрачена
Всіма тими жалюгідними наркоманами,
що купляють спокій і згоду в дозі
Всіма тими кволими героями, каліками,
мрійниками, що розбиваються об музу
незграбб'ям своїм падаючи в кризу
Котрі відчули але не усвідомили,
знайшли переконання їм не цікаві
Головну ілюзію кислотної культури
Чисту віру в прекрасну містифікацію,
що хтось, або щось, свідомо, чомусь,
тримає світло в кінці тунелю увімкненим
Чи Я вже писав, що агава заквітла,
і відмерла відразу - насіння викинула
Яке це покоління вже знову квітне
там, - Енол причащається шматочком
висушеного кактуса Петра святого
Чорнила в авторучці заграли
багряним, як вогонь, не кров
Потрібно швидше записати
те, що приснилося,
поки гострота образів не затупилася
Якщо щось робиш - то чому
не зробити все, як слід?
Чому Я не пам'ятаю..
..як засинав?
Мозок точно знає чого Я хочу,
якщо для Мене винайшов
диметилтриптамін в абсолюті
за мільярди років еволюції
Писати.. так, якість творів впала
Ніхто вже більше не читає
свої рядки посеред площ
Не кричить голосом розуму
за революцією сприйняття
До страху зубожілому трону,
до серйозної загрози
його соціальної політики
Прометеїв вогонь,
благословенний дотик
кінця вашого відчаю і самотності
Ви підніметесь, перш ніж знову впадете
в завжди відкриті обійми Ероса,
що обіймає вже ваші животи
Не дайте, або дайте опуститься нижче
Дайте, або не дайте Вогню
зробити вас залежними богами
годувати Його водою навчившись
Подякуйте за відстрочення занепаду
Все ще сумний, все ще граю
в хованки з найпростішою ціллю
Без кредо твої переконання
будуть мінятися з інформацією
Ти постійно будеш Себе забувати
Зупинися, злови хвилю
дрейфуй, ковзай
несамовитими хвилями
Сумніви ведуть до хаосу
та втрачання рівноваги
Відчуваєш, як та, що боїться гулу гармат,
Муза, передає Тобі Свої позитивні вібрації
Розщеплення, стимул не має бути ціллю -
це паралельний дрейф, зроби сім кроків назад
Віха пуста, але покинута, могила і пам'ятник
усім Моїм писанням, можеш крикнути
Гротеск
Світлограй втягував чорний густий дим
від палаючих загоризонтних боліт
Щодуху лавандовими килимами
рано вранці жеребець Гротеск мчить
від того де нічого не могло вижити,
щоб розповісти про те, що й забудуть
Вони спалили болота, - думали люди, -
щоб отримати винагороду за роботу,
чому ж тоді ніхто за золотими не прийшов
за титулом графа на дарованих акрах
Їм такого наобіцяли, бо всі знали,
що одиниці з усіх повернуться
Метаморфозне світло мінялося,
латунний саркофаг насунувся,
і Природа, як художник вмілий,
висвітлила деревце зелене березове,
що стоїть перед нічними болотами,
яке напуває Сох річку сотнями поточин,
що петляє на Північ глибокими каньйонами
на Сході від якого неозорі дюни рожеві
на заході такі ж болотисті притоки
за якими Стоозерр'я, і солодка тростина
королівства Хрумстейн, за якою Снондрія,
що завжди у сутінках і хмарах кошлатих
На Півдні ж де ті землі, що зараз тепліють
королівство Авалей мають в своїх обіймах,
бідна й кам'яниста земля якої нічим не славетна,
окрім цих усіх боліт, що теж до нього належать
А ще південніше - хребти і вигини гігантів розтяглися,
білі й жовті - це льон і бавовна на Форгрерських балках
Повернуту туди Принцесу не відразу признали,
а Вона тільки й розповідала про Диявола,
що смокче козяче вим'я.. Шум..
.. смола в небі, як і та, що в бочках
Раптом з Північної чорної стіни налетіла
зграя людино-кажанів, вони пікірували
та носились колами над требушетами, -
- О', Боги, що за бісові звірюги, -
сказав, як виплюнув воплем Тумон,
все ще з неприкритим острахом
дивлячись, як витають крилани, -
Не тих, тупих і недолугих,
потрібно боятися, а ось цих,
розумних, і тих, що між нами
людськими ходять дублікатами.
Цих всіх відьом і відьмарів.
Вони відвідали щось заборонене,
а Ми страждаємо, їх розважаючи.
З вигнань у темні хащі
завжди повертаються,
до тепла людської хати. -
як і кожна людина, подумав Цемль,
давно очікуючи нагоди, яка дала б
Тумону стимул знову почати нести маячню
І почнуться гоніння, топлення і спалення
в прах невинних завзятим натовпом
тими в кого голова - пуста фляга
та й ще свистить всіх тих,
що не можуть наче згоріти,
але чомусь згоріли і втонули
Відвідали - значить щось знають,
було б по-дурному не використати ці знання
Наші відносини в групі стали напруженими,
несумісними і згубними для командної гри
за ці місячні очікування з пересувань
цими болотами за вказівками криланів,
що літають у розвідки, щоб вдало перестріти
Тварів, що пісками блукали, і зайшли на болота
На чорні калабані серед суцільного очерету,
що постійно парують задушливими газами
Де порослі моховими зеленими серпанками
на поодиноких трав'янистих острівцях
викривлені холодом і вологою дерева
стоять опудалами, відганяють гостей
незваних шукачів золотого сяйва,
що впало кудись сюди прямо з неба
Сюди де не водися нічого, окрім змій і жаб,
і того що вони поїдають - мошкари
Тисячі її видів, і всі вони деморалізують,
обліплюють, Ми ходимо покриті ними
Вони позбавляють зору і слуху, ми не відганяємо,
бо нереально, давимо повіками, опухлими губами
Тілами, що сверблячкою після пекучих укусів ниють
днями, у місцях куди наче немає як пролізти
Залізають в ніздрі - вдихни і виплюнути
Але не стоїть постійна стіна з навіженого
і щільного жаб'ячого квакання,
скрипучих наспівів квакш,
дзижчання мух, свистів цвіркунів
Вже не стоїть, і це тут лякає - тиша,
яку відразу і не помічаєш
хтось злий зайшов на болота,
Вони втікають - змії й жаби,
всі разом під ногами у солдатів
пролазять, проскакують поспішаючи
Змії і в небі плетуться, мухи гулгеляться
над воїнами, що у вінки вбрані
меліса і полин на чистих шоломах
все щоб перебити болотний смрад
остогидлих за місячні поневіряння
Все краще тут, аніж у темряві пісками
блукати, як ті тварі, ті самі чужинці
Крилани беруть кулі вибухові,
металеві з возів, і злітають -
ще не довго залишилось
Крилани насміхаються над нами,
скрегочучи говорять і повторяють
Що Бог Пастуший пас нас страхом
овець наче, поки надягав шкуру вовчу
і випасав вже травою здичавілих собак
І тепер, коли Вожак мертвий,
а невірні пси на Північ втекли
Чекали і хотіли все на Вас піти -
Його послідовники звовчені
роблять там в пісках рожевих
все, щоб Вам було часу тут зібратися
Всім вам, тим, що воюють з усіма,
і єдине, що Вас може об'єднати -
це проти чужинців боротьба
Якщо повірити - то й вода зможе горіти,
тільки й дайте слово і волю найамбіційнішим, -
говорив король острівний, ім'я якого не згадає Цемль
Тому Ми й тут, на околицях боліт загоризонтних
з вогнем нестримним, який можливо погасити
лиш сухою землею та піском, а від всього вологого
воно розгоряється ще більше, що не роби
Останні приготування,
Ми - пекельний авангард,
і Ми в них на шляху
Позаду Нас такий ж Конкорд,
такі ж шибайголові добровольці
Всі були криланами попереджені,
і ніхто не сприйняв серйозно
Цей Тил накриє вже нас вогнем,
якщо ми програємо і поляжемо
Остання затяжка тютюну з буркуном,
перед розкорковуванням бочок
з палючою смоляною рідиною,
і змочування вогняних глиб для требушетів,
наповнення сталевих баків для вогняних труб,
задля дихання вогнем на десятки метрів -
завдання для самогубці, і Я один з таких, -
- Мудозвони, туніядці, нероби, п'яниці! -
кричить командир всього цього дійства, -
Вам випав чи не єдиний в житті шанс
прославитися. Стати, О' к**ва, поважними,
щоб спідниці баб при виді Вас самі задиралися.
Наші в небі союзники помітять вибухами
точки для накривання, потім вихід паліїв,
якщо Щось підійде ближче для метання.
Неспіввідносний інтелект огидно дивиться
на цю зграю смертних, блаженних мерців,
що будуть зараз вбитими і приєднаними
до свого вигаданого пастушого божества
Марений і м'який ум якого вважав,
що у вас є привілейоване місце у Всесвіті,
що Ви більше, аніж просто на лиці Його пухлина
Потомства зоряної маси зійшлися у полум'ї,
щоб принести у цей світ баланс люті
в своїй свободі пульсацій існування
Універсальний принцип,
який пов'язує все разом
Вогонь - кінець поєднання,
як любові так і ненависті
Контактна війна - це не порядок
Я падав і тонув у вогняному озері
думки переслідують, наче Я ще там
Все стоїть у вогні, метушня
Вибухи, крики, громові реви,
Тварів, ні - людей в агонії,
а Я у важкій жижені тону,
і ось, Біла відьма витягла
і пронесла Мене крізь
стіну з чорного диму
Обійнявши за груди
Вона несла Мене
над чорними океанами
сюди, де міста з металу
ID:
923510
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.08.2021 22:43:53
© дата внесення змiн: 30.08.2021 02:47:23
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
легко візуалізувати.
все-таки цей клаптик довго "лежав" недописаним,
