Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Enol: Без Кінця, без Початку: Гра - ВІРШ

logo
Enol: Без Кінця, без Початку: Гра - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Без Кінця, без Початку: Гра

Enol :: Без Кінця, без Початку: Гра
Герой

Алголь крокує повільно, згорбивши голу спину
Зернистий Сніг вкриває чорну в черепі голову, 
голими м'язами кістяну долоню простягнуту,
Сніг не тане, поглинається, наповнює силами
це виблискує під світлом супутника Його ж пил
 
Алголь тягне за Собою меч з хвилястим лезом
Алголь крокує до виліпленої з глини пащі,
лиш думає, а де Доля? Чому Її тут немає
Підземними ходами лунають глухі реви
Тварі скликають одні одного на розваги
Вони в передчутті зверження не Бога
Та в становленні нового покровителя,
що виведе їх на поверхню, цьому не бути
Це просто привід Їх всіх в одному місці зібрати

Посеред арени не Бог кола намотує
в Своїй людській, як і Алголь подобі
Жовті одіяння, золоті гладкі наплічники,
теж тягає за собою по піску чорну косу
Алголь спускається по трибунах
розкидаючи ногами дрібноту
зістрибує в яму, потужно
паралельні кола починає намотувати 
- Почнемо танцювати чи відразу перейдемо до Кінця?
Так, це ще одне кліше, патякання антигероя перед боєм, -
Говорить не Бог усміхаючись, вишкіряючи зуби,
бо Він подумав про ще одне кліше, що за примітивізм -
використання проти героя його ж рідних і ближніх
Але ця історія не має чітких білих і чорних відтінків
В цій ляльці Він не почув би голоси ближніх
поглинутих, які б разом з усіма тут знищив
Сюжет для драми, що може навіть стала б відомою
Не бог описує піднятою косою трибуни, -
Потрібно було давно Всіх Вас винищити
Аж ні, ви запорука для Людської Утопії
Третя сила у вічній людській міжплемінній війні.
Варто скинути мерзенного тирана, 
як Йому прийде хтось на зміну.
Алголе, це Тобою цей світ створений.
Ти у самозванця хочеш забрати Своє,
а що далі? Війна, побоїща, чистка,
яка протриває можливо пару років,
поки Ви будете зустрічати супротив.
І ось ви перемогли, і ось постає проблема.
А що робити зі світом, який Ви захопили?
Розповзатися далі морями і океанами?
Чи Ти достатньо розумний, щоб панувати?
Щоб вчасно зрозуміти, перед винищенням,
а над ким то панувати на просторах пустки?
Стримувати постійну промислову революцію,
щоб та не створили єдину дієву проти Вас тут зброю?
І тішитися від того, що вони ніколи не взнають, овечки,
що втрачають, що по хотінню незримої сили було віднято.
Чи навпаки, Ти тут заради їх досягнень у машинізації?
А Его не дає приклонити коліна, і те отримати. Розумію.
Хочеш Собі те, що не знаєш як відтворити.
Смертність стимулює постійно щось винаходити.
Досвідами окремих груп, що доповнений іншими.
В цьому прогрес, який Тобі, богу, невідомий,
бо життя їхні фарби, а смерть полотно, -
Про що думав Алголь? Ніхто не знає,
Він просто чорний скелет,
а в руках Його дворучний меч
Люди, а люди Його не цікавили,
просто іграшки, він не хоче правити
Він просто шукає смерті,
а якщо і вдасться виграти
то порубає всіх собіподібних,
тих, що так і не змогли себе олюднити
і з найсильнішого Він вирішив почати
Після, Алголя тішила така перспектива
Можливо, навіть його б полюблювали
за благе верховенство над дітьми тих,
кого Він сам колись осмілився розбудити
Алголь розриває паралельно писане коло
Йде на не Бога повільно, все впевненіше
хоче заглушити базікання Йому набридле,
бо знає і розуміє, що не бог правий,
але вже запізно для "просто поговорити"
Алголь підходить з остаточною швидкістю
та здіймає над головою меч стрімко
опускає, вдаряє вже по пустому місцю
коса свистить над опущеною головою
Алголь обертається, тримає меч перед собою
вістрям до не бога, що всміхається
вздовж руки тримає косу позаду
Не бог був швидким надзвичайно
Коса так і перелітала з руки в руку
прагнула ноги скосити, обезголовити
Алголь як міг знизу парирував, відходив
Тричі в нього була позиція для контрудару
І він вдаряв: у висок, пах, розсікаючи груди,
закінчуючи так Свої вольти та піруети
і тричі промазував, розрізував повітря
удару яким не бог його дістав і відкинув
на коліна поставив він не замітив
удару в груди металевим держаком
З Ним граються, Він це розумів
Все безуспішно стримував злість,
яка йому точно не допоможе виграти
Не Бог знову косою трибуни обвів, -
Я міг би Його на шмаття до скону рубати,
та все те вам тупим прожерам згодовувати.
Все так, як Він до цього з усіма пороблював,
але для чого? Людські цінності застоялися.
Та і то тільки з Моєї обмеженої точки зору.
Культура прагне струсу війною, болем і скорботою.
Потрібно щось міняти, Я з вами скоро цілком здурію.
Ми вже їх винищували, відкидали назад у первісність,
тепер потрібно свободи дати Їм у Їх особистих міжусобицях.
І прогресу веденого покращенням мистецтва вбивства.
Який завжди твориться лиш для захисту нібито.
А зараз в Них проти вас усіх жодних шансів, -
Не Бог вдаряє себе правою вільною рукою в груди, - 
Ви хоч Уявляєте, що в Моїх Грудях? Мерзото? А?
Термоядерний заряд урановий, сто мільйонів градусів.
В Моїх Грудях - Сонце, трясця, а Ви Алюміній в Тиглі,
що готовий до випаровування та анігіляції. Сквернота, -
Прекрасна смерть в самопожертві для Героя, Дурна,
подумав не Бог, бо Він не Герой, Він - обманщик,
а Герой ось де, перед ним на колінах, не підводиться
Герой, що був готовим Його звергненням зробити те,
що Йому самому було страшно, як Тирану, що боїться
того, що у когось будуть рівні проти нього шанси
Дати свободу волі і вибору, яка була тільки в деспота
Ці королівства підуть війною на все незрозуміле,
бо будуть боятися, а тому незрозуміле потрібно вбити,
щоб воно очі не муляло, але це буде через століття,
коли забудеться війна з недобогами в поколіннях
А коли закінчать з вбивством найбільш на них не схожих,
почнуть шукати найменші відмінності вже між собою
Не Бог тішився, що опісля натворить Утопію Любові,
як натворив на землях під гігантськими деревами
Де Люди просто сплять і їдять - все що вони роблять,
а лишні калорії спалюють в постійні вільній любові
Забувши де і хто вони в галюциногенному повітрі
Знову ж Він наробив таке тільки через власний страх,
бо мають вони технології, які вже вважають згубними
Не Бог ляснув пальцями - все заполонило біле сяйво,
Воно силами наповнювало, але ще більшою силою вбивало
простягнуту чорну до нього руку Алголя воно плавило
бурулькою направленою проти потоку води гарячої 
Алголь наче плив, виставляючи відразу іншу руку,
а насправді захищав в грудях так протряхле серце 
Воно так і залишилося одне обпеченим лежати,
та посеред новоствореного кратера битися


Поводир 

Я чекаю, Я чекаю, Я чекаю
Це романи, драматичний герой - виживає,
бо прогинається, трагічний герой бореться, вмирає,
йде на того, кому силами своїми поступється -
в пошуках смерті, самогубства чужими руками
Ніколи не втрачай терпіння - це останній ключ,
що відкриває двері, чекай стиснувши зуби,
нової зими, то весни, то літа, то щастя 
Тривога..                       
                                            ..що за заїждженість 
Трясця..                                      
Смерть, панічна атака, і потрібно виходити
потрібно про щось приємне подумати,
але все приведе до одного і того
Вся твоя відраза до всього,
що робить тебе тобою,
яка приходить тільки на плато
- є для всіх нативною, -
Говорить Матвій, -
Поправді, Я кажу Тобі, 
якщо Ти не змінишся
і залишишся маленькою дитинкою -
Ти ніколи не увійдеш до Царства Небесного
І Ось, знову Вийшов з Пекла, наче до Раю
де тільки відчуваю як Мене руйнує тортура 
Кричить Шейн, - Найважчі часи, це ті,
в яких ми живемо 
Диявол з Мене відмовляється йти
Я ніколи не помру, бо ніколи не жив
В Мені шип, що не дає бути собою 
Не можу дихати - продовжую рух
Чи зрозумію я, що сковує моє серце?
Ми не можемо повернутися до того, 
з чого це почалося
Найважчі часи - це ті
в яких ми живемо, 
в них, зараз, Ми - тіні
ностальгія, перші враження
яскраві, страх розчарування
наважившись пірнути у нові 
та-та-лай.. відвернення.. так
від всього того, що вносить дисгармонію
достатньо і одного для ролі спостерігача   
яку ж історію Я натворив, скільки тривог
похмілля приємне, спокійне благо
опустити плечі, скинувши відповідальність
виноград скоро достигне, вже є ячмінь
навчитися варити ель, ячмінне вино
Відаром Я хочу шкандибати знову 
досить крізь біль вирівнювати хребет 
Чим би зайнятися, може з кимось, для початку,
провести десять років в марихуановому похміллі
потім вийти з нього нічого не пам'ятаючи майже
поринути в забуту вже холодну воду реальності
Як і всі ті, що не прагнуть більшого, ні, так не можна,
бо жінка, як і та лісова змія весною, що одна на сотню,
вона винагородить усіх, хто за нею на гору виповзе
А хто ми? пасивна, затормошена, недочоловіча істота
сірим набридливим шумом в думках налякана
Що? Жінка? Чому все завжди до Вас зводиться  
Позбавляємо себе добровільно бажаної Вашої ласки,
тільки щоб в інших її було більше, огида, тоскнота,
відчужена самота, як мені тривога з людьми набридла,
спробувати б повного самовладання при вас хоч хвилинку
Жінки обривають щось в Мені, авантюризм безстрашності -
обачливої наполегливості у тонкочуттєвій розважливості
все стає таке голе, чітке і холодне, гіпертрофоване
не вгріте Сонцем людського розуму
все одразу і приємне, і відразливе,
однаково сконцентроване, і розвіяне 
просто щось тваринне, первородне, налякане
Якщо життя от для цього подолання страху створене -
то Я його завалив, ось де недозріле коріння,
оправдовування своєї ліні страхом первинним,
ірраціональним страхом першого досвіду
Цікаво скільки вже всього такого написано,
і скрізь щасливий кінець - поборення
Величезним самого себе маленького -
заїждженість. - Ти глядач чи актор?
Просто дайте води звичайної відпити,
Мені набридло від вина власного п'яніти
Дозвольте залишитися дитиною -
кричить кожен дорослий, 
Перевірятися буде хоробрістю
Любов зараз, і відтепер завжди
Знову бій проти самого ж себе,
але тепер ще й заради когось 
Ти гідний щастя зі свободою і волею,
тільки, якщо кожен день йдеш за ними з боєм
Ще одне стереотипне кліше, - подумав не Бог
виходячи з лазерної кабіни, що зчитує рухи, -
Де нібито після перемоги героя над поганцем,
на нього вдома чекають вже його живі послідовники
І так само тримають в заручниках рідних і близьких,
вбити їх погрожують, поки герой не погодиться на їхні умови
Але той герой, якого він знищив, Він був одинаком,
а чим він міг переманити його чорних приспішників
Ресурсами? Ідолопоклонницьким деспотизмом?
Який тільки людині здається привабливим,
бо ні одна людина яка досягла такого
сама по своїй волі його не зреклася
за коротке життя не встигло набриднути
Матерією? матерія, доторкнися до неї,
покуштуй Її, щоб зрозуміти кінечність 
Яку вони вже самі творили, бо Я дав Їм знання
Владою? Так вони були королями і графами,
але завжди не довго, говорять, що це виснажує
І Їм миліше в цій комедії абсурдного існування -
просте споглядання, може інколи навіть кохання
Не Богу було шкода Алголя, при інших обставинах
Вони б могли стати хорошими приятелями
Добре, що я його не знав, його мотиви
Ось Вам і війна
за одним кріслом двоє не вміщаються
вони на моніторі щось роздивляються
Честер Гієр "Політ Шпака"
журнал Amazing Stories 
номер за січень 1948-го року 
Фантастика пророкує майбутнє 
те, як за Оком циклопа розплющеним
Рожевий океан супутника піниться та парує
їх взагалі вже навіть і не цікавить
руда голова висока і трішки нижча чорнява
щось обговорюють, притворяються
Вони все ж чули, чому Я досі чіпа не маю,
все ще не управляю і не розмовляю думками
все ще керую усім язиком і м'язами
Тьмяно-рудоволоса кольору гречаного меду 
Піднялася з кам'яного крісла тронного 
Оніхофора випльовує свій солодкий клей,
Знерухомлений, тремчу і чекаю на розправу 
Інколи встигаю прикрити очі, щоб не показати страх
Інколи встигаю прикрити рота, щоб сказати останні слова
Ненадовго, Оніхофора все випльовує Свою холоднокровність 
Це не прохання, - кричить Кріс, 
"- Це наказ
Ти, чорт, слухаєш
Розлад дефіциту уваги?
Закрий очі
Стисни кулаки
І уяви, 
що ворог перед тобою
Що тепер буде?"
Я Її повалю і зґвалтую
але ваші пісні 
просто привід 
вивільнити агресію, 
не пряма вказівка
Ви ж в фіналі цієї пісні
 людину побили і спалили 
обливши її бензином 
Облити і спалити
Напевно немає нічого солодшого за помсту,
ніколи б не взнати, "не повернути" - так,
спустошення залишиться,
але люди навчаються отримувати 
задоволення навіть в обмеженій свободі
тоді Смерть - так, довга, максимально
як би так подумати і переплюнути 
"Законослухняного громадянина" 
І в Мене синдром Аспергера,
скільки раз вже повторював -
Забирай розум, але серце залишай
Боги, я доводив дівчат до самогубства 
закинувши їх в одиноку камеру
А що Я робив з Нею.. не згадаю,
а напевно був занадто обдовбаним 
Вона Мене лякає, занадто Вона "жінка"
Я знаю чим закінчиться Моє Життя, Моя дурна Історія
Просто потрібно зловити це відчуття огиди до живого
Знову, керуватися ним, нищити все тільки тому,
що комусь дається все легше аніж тобі, бідненький
Легше що? Те, що дається комусь з людьми, жінками?
Ти і так зробив те, що до снаги лиш найсміливішим
Сам, наодинці, ніхто не бачив, так чи взагалі насправді?
На людях постійний сором, Сором - це все, що ти маєш
Страх переливається у гнів, тепер я можу мислити ясно
і краще б це було відразу, там, на ділі, до суб'єкта,
аніж після до самого себе, людське самовладання
Рудоволоса в міді-платті кольору весняної трави
два зміїних спіральних браслета на голих руках Її
один на зап'ясті правому, другий вище ліктя на лівій
Вів'єн підходила розглядаючи його відкриту позу,
в руках, що заплетені десь там, за спиною
тільки щоб не показувати тремтячі кисті, 
а він голив їй тіло, рука не затремтіла 
Ти дивишся Мені в очі навіть не підіймаючи голови
Давай просто будем тертися носами і щоками,
наче альбатроси, по-тваринному чисто закохані
Я це вже проходив, і Мені ще тоді не набридло
Живій людині не вгодити, дай бажане, схоче нове
Емпірика, не зрозумієш чи подобається,
 поки не спробуєш, клятість, розум завжди хоче,
навіть полюбовна стабільність Його мусолить
"Вічність не любить норовів і принципів,
бо зрештою Ти будеш битися об них, як об стінку"
Віві за ці десять років бачила тисячі його втілень,
які завжди вмирали, як те, що не приживалося
з тим, що в собі, що завжди в основі залишалося
того, що боїться осміяння, сторонньої критики
Це незрілість, або щось не так з нами, людьми
якщо сентиментальність вимирає,
а в пошані пихата безцеремонність
на шляху до замовчуваних бажань
дує варги, супить брови, мовчить
він, як риба у воді, у своїй стихії  
налякані очиська шалено бігають,
дивляться крізь, розфокусовані 
ці очі вибачаються кожен раз 
зупиняючись лиш на коротку мить 
на подивованих очах співбесідника
Зустрілися, злякалися і побігли далі,
наче в них є неписаний маршрут
і вони зупинятися не мають права
вони кричать, благають за допомогу,
але ніколи не дивляться Тобі в очі -
Їм соромно, сором - це все, що він знає
Сором, якого не знають безсоромні,
Він Бог Сорому, спокутує за Вас,
безсоромних весь ваш втрачений сором
Переносить за вас все вам каяття невідоме
Чому Я себе не вбив, як планував колись
Пішов у маріонетці, оправдовуючи те тим,
що Я комусь ще потрібний, а не просто страх,
але насправді потрібні Ви не менше Мені -
це обопільна залежність, і Я знаю що їй відповім 
Віві зрозуміла, чому Він після боїв завжди на самоті -
Смерть, Ти боїшся померти, Ти боїшся смерті
Ні, не смерті, Ти боїшся чогось не зробити,
чогось не спробувати, вмерти не встигнувши?
Чого ж Ти ще міг не зробити?
Щось напевно серед людей? 
Бідний, Він юродива дитина,
як Він сам постійно натякає,
ніби Ми зупиняємося духом в рості,
у тому віці в якому нас травмувало,
а в підлітків два основні стани гострі -
це глибоко депресивний 
або сильно екзальтований 
Моя зверхність від простого переляку,
яку вважають вже прийнятною по статусу не Бога
Життя в оминанні тривог - це життя без задоволень
Життя позбавлене результатів мотивацій в неохоті,
бо того потребує виживання лиш опосередковано
Соціалізація, як основа виживання жорстоко забрана
Ми вже більше не люди, а відгодовані машинами поросята
Вирощенні кожне у своїй самодостатній клітці-кувезі
З якої виходять найсильніші, заради дружби, любові,
того, що було побічним продуктом, а тепер ціллю 
нарешті полюбити себе, стати огрядним самчиком -
що за показовий параметр твоєї охайності 
тільки щоб потім стояти голим і немічним
єдиним збудженим нервом 
"Не выходи из комнаты" -
неправильно трактовано
І Ти виходиш, 
а навколо всі дивні, 
безформні, підлаштовані
"memento mori" - 
пост-іронічно романтизовано 
Це ж так легко, замкнутися в собі
з оправданням "щось не так зі мною"
Мені так потрібна Твоя опіка,
(багаття амбіцій топить заздрість
Американська мрія - вбивча машина,
ілюзія, Ісус помер в Лас-Вегасі
в максимальній чистоті брудності
заниж Свої амбіції, яка нова вілла,
оточення аргентинської моделі,
коли тобі нові шкарпетки потрібні -
розчарування, всі ходять обдовбані
у нову хворобу всі закохані
очікування виграшу в лотереї,
яка більше залежить від вдачі,
і ми ходимо обдовбанні містами,
повних нових можливих фартів,
поки модель кохає свого фотографа
ролі по-сумісності завжди приречені
на перетин, м'який перший контакт -
це шлях, яким тебе привели в цей світ,
без вибору нести естафету змусили,
бути ніким іншим, окрім, як сильним
Американська мрія - вбивча машина,
всі ходять обдовбанні, всі в очікуванні
поки модель кохає свого фотографа
Вона Головою в Раї, відкидає оправдання
ногами ходячи по Пеклі, мацає можливості
Їй не повезло, для Неї мрія - це стежина,
Лінь, вона від недостатнього бажання,
а лінь, вона від нерозуміння потрібності
поки Я чим нижче все опускаюся
- тим краще почуваюся, попустився
Життя - с**а, завжди хоче Тебе 
взяти, але Я не хочу трахатися
за те, що Я - маг 79-го рівняв
Я хочу вам подякувати
це було прекрасне шестирічне життя
кожен день падали тисячі трупів 80-х
перед мною, очікуючи легкої перемоги
Я ще не відчував себе так піднесено 
але і Я взяв 80-й і забив, нічого нового
пішов за вами слідом
в "зроби або помри" 
в "кожен новий день, 
як в нову можливість"
знову помилитися 
Я справді хочу кайфувати -
це ніколи не допомагало
Покажіть, дайте знак
що я призначений бути живим
Вразлива душа, іти нікуди
прибийте мене до хреста
і скажіть, що так і було,
Йому не вистачає заліза) 
Втрачена Нація піднімає опущені голови,
бере себе в поламані, онімілі, кволі руки
І йде на зустріч віднятому і забутому, невідомому,
"бо допоки щось в імлі — воно і є імлою"
Наше розуміння того, що коїться - це частина плану?
Печаль буде тривати до скону, вічність, не пройде,
поки ілюзії за яскравіше життя десь там з Нею
несумісністю шляхів буде пекти в грудях печією
Тривога - перешкода на шляху до нових задоволень
Просто повір, що воно тобі недоступне, змирись,
Повір так само, тою ж силою, якою віриш у те, зворотне -
заслуговування когось хто б вважав тебе важливим 
Я цього не говорю, але Ти, як і всі до Тебе - це бачиш,
бо ми були одні, ізольовані на самоті попаденці,
як ті двоє з давньоєврейського епосу, приречені
на закоханість, я вклав в твої руки каменюку,
а Ти говориш, що це найкрасивіший камінчик
Милуєшся і тішишся ним, наче це щось варте безцінності
в інших віках я б не вижив, нікого не зацікавив,
але утопія дає розкрити потенціал одиницям,
які були б відбором сили і волі як негоже відсіяні
Я б помер на самоті стариком, брудним безхатьком,
якби не наважився із життя вийти, але я все ще існую
І Я сплітаю чужі долі зі своєю, та їм нав'язую безвихідь,
безвибірністю, ти б не зустріла мене колись в натовпі,
а якщо і побачила б - то ненависті це все, що побачила б
і точно ти те запам'ятаєш, так, бо це ненависть саме до тебе,
до жіночої істоти, такої красивої, точно, такої благородної,
і такої наче невинної, але що завжди бажає того,
що ні один батько не хотів би щоб зробили з його дочкою
що відповісти на зізнання партнерки про фантазії, 
коли вона їхала одна з чотирма чоловіками в ліфті
і захотіла тут і зараз буту ними всіма жорстоко взята
про те, що вона б усім їм відслужила, нікого не обділила
весь би свій на мені здобутий досвід використала 
від них несло тестостероном, силою в габаритах
Є бажання, які Ми ніколи одне-одному не втамуємо
І Ти Їй вже не віриш, Вона тебе використала,
зізналася Тобі в простому бажанні огидному, 
щоб приховати в Своєму облегшенні огиднішу дію 
і ти відповідаєш, вітаю у моєму світі
у постійному відчутті несвідомої зради,
бо тільки Я бачу красиву жінку -
Я бачу її третьою у наших розвагах
завжди, несвідомим першим образом
В яких Ти просто за Нами споглядаєш,
бо Ти завжди хотіла побачити "з боку" 
як виглядаю Я і все те, що Я з Тобою
слизько витворяю, і своєї черги чекаєш 
Дивишся на машину для м'якого руйнування 
високий і худий, поряд з Тобою всі маленькі
Зловлений момент огиди до всього
надягнутий на чуттєвість іридієвий саркофаг
Він нечистий, радіоактивний, не підходь,
не доторкайся, Він Тебе повільно вб'є 
Він крихкий, розбий гострими словами
Він справді плавкий, розтопи дотиками
в Моїй апатії до реальності - Ти єдина Моя зацікавленість,
і що Я даю від себе для Тебе в цю обопільну залежність?
Свою тваринну відданість, свого вірянина для Твого храму?
Кошерність поклонінь якого випливає зі стримання,
після знецінення фальшивих ідолів задоволень
Храмом тіла він причащається, тільки там сповідується,
але спочатку завжди не знає навіть як піднятися з плазу
вперше боїться навіть хребтом кров'яним звестися,
щоб лиш би спробувати спокійно доторкнутися,
об замалі для нього двері теплої, спокійної вічності,
поцілувати їх і здатися, віддавши в опіку найхолодніше
те, що обтяжує, те, від чого хочеться постійно звільнитися
що не варте увічнення  
Я так хочу тебе цілувати, 
як правильно навчитися
Там куди не дістають губи,
тим, що не призначено для цілувань
Обдовбанні, врятує Мене від долі 
Відчуй те облегшення разом зі Мною
Оман, де чистота? Ні, схаменись 
Для Мене була розширена замкова щілина,
а там Бог, що постійно перероджується,
Говорить, чого пришов, Ти, Змінювачу  
Хто Вона? - Приманка первородного гріха
Відкрила для Тебе приховане 
і втішає стискаючи Тебе ширмою
тверденькою, пружненькою,   
що як язик, з мільйонами
гостреньких горбиків
Їй подобається, що Ти не бачиш
нічого огидного в фізичності
тіло, як путівник до душі
це Вона на Тебе наїхала,
і як вперше сказала "- Привіт"
Перенасичення забуттям
"- Я занадто різко зробила?"
Мені потрібно заспокоїтись,
дай хвилинку, і все почнемо спочатку
І Вона розуміє, чекає, знає,
що отримає те, чого хоче,
навіть більше, знає, тому й чекає
 за незручність Свою компенсацію
Вона хоче поєднання оболонками
клітинного свідомого творення
нового життя, а отримує лиш
тепла і сяйва первородної плазми
Хто з Вас багато захотів, 
бо там немає задоволень,
крім в складності побудови  
дивитись ошелешено крізь
одне одного, бо дивитись на те,
як творите, Ви вже не люди,
ні, Бог, що вподобав людину
і людина, що вподобала бога  
І Ви творите, і ніколи третього 
Мріяння небезпечні і грішні
не все ж тут і зараз відразу 
Хто більшого захотів?
Ти знаєш, хто кого розчарував?
Все тіло Його фізизує гнівливий відчай
Його лице змінилося, стало суворішим,
і від того доступнішим, його так легко любити
і ще легше знайти причини, щоб розлюбити  
Скільки Його любило? Скільки Його покинуло?
Бо було проявів любові від нього забагато в обіймах,
або замало в простій вже не нервової усмішці 
А Він не вірив в їхню любов, не розумів за що його любити 
За що? Думаю, Йому вже говорили, а він не вірив,
не розумів, ревнував, і це набридало, звісно, 
Коли ми любимо - ми порівнюємо і співвідносимо
Люди, що нас люблять змушують нас повірити,
в те, що Ми недооцінюємо себе, і як це сказати,
потрібно, вірність показувати наготою негайно 
яка може бути засоромленість, коли Ви голі 
який може бути сумнів в палкій розбещеності 
не поділилася красою, наче бачила негідного
світ був би кращим набагато,
якби всі красою ділилися б з невартими 
Ось невартий, не по факту, тільки в уяві 
Своїй, якщо ви в побуті так легко ладите
якщо Вам просто любиться,
тоді чому просто не любити, просто так
ні про що не шкодуючи, зараз, в процесі
а потім невже пошкодуєш про те,
що зроблено в можливо сліпій, але любові, 
що не знецінюється з часом і Твоїм ростом 
Він ж зробить усе заради Тебе, наївний,
і навіть не зрозуміє, що Його використали
Ось добрий чоловік, а чи Ти Його гідна?
Терплячий і розумний батько для дітей
Палкий і ненаситний коханець
Дітей, коханець.. звідки мені знати,
як і що таке "лебедіти",
"пасивна чаша", тепер Я зрозуміла,
те, що Він лиш раз сказав, а й забула
так була близько, і так не наважилась,
сама собі дівочу невинну пустити кров 
і він лиш дивився, на "красу симетрії",
на всі форми природи в одному предметі,
скільки задоволень дарував,
а сам отримував лиш втішення дарівника 
Ти поставив перед мною просте завдання,
як світ перед Тобою, яке Я не виконала, 
бо Ти Мене ні разу не хотів, не бажав
Не хотів, не бажав, що Я мала робити?
Не говорила, хоча Ти і за це просив
а Я навіть так і не запитала,
що за книгу безіменну Ти постійно читав
Що Я мала робити, коли Ти хотів Мене
може тільки крізь сон, несвідомо,
Я відчувала на тіло Твій напір
або Ти все ще відданий колишнім,
наче вони й нікуди не йшли
Ти в них не розчарувався,
бо причина була в Тобі
Я прокидалася від того,
що Ти смоктав Мої груди вночі 
спочатку Я хотіла відсторонитися,
але не наважилась, а опісля звиклася,
і якщо те вже і будило - то Я плакала
Віві простягає не Богу свою руку,
жест не запрошення до обіймів - 
білий танець, не вітання, а прощання,
усмішка щічками, знайома, стиснуті губи
   Мені було легше прийняти роль Твоєї іграшки,
позбавляючи Себе можливості поборення страху, 
що дарував би Нам свободу, Ти знав, боявся
інтимна близькість розпалює пристрасть почуттів у жінок,
прив'язує до партнера, у чоловіків натомість - 
зменшує, вони звикають, і бажання прісніють 
І кого Він вберігав, сам себе чи мене?
Землянка у квітучому схилі,
у вікнах буде море видно 
Поряд є термальне джерело,
в нас буде завжди гаряча вода,
правда, занадто мінералізована 
Влітку будем їсти те, що дає ліс і поле,
а взимку зібраною восени краб'ячою ікрою 
Ось Моя мрія - відвернення від усього
мене верне, мене нудить
фантомні думки та відчуття
мій розум, тіло розривають
я дрімаю, в спокій себе заганяю
щоб зосередитися на тому,
що коїться не зі мною
це все нагадує мені людей,
яких я ніколи не зустрічав
в місцях в яких ніколи не бував
це все мрії, в яких Ви і Я
вже не ті, що зараз
Розбиті, вражені люди
не навчать своїх дітей нічому
окрім, як досягти стану того ж
Стоїцизму - в кращому випадку,
опановуванню холоднокровному 
Дежавю, постійні дежавю, наче я у ілюзіях живу,
та все їх кінечних пере-проходжу, наче дивну гру,
яку не закінчую, звертаю з фінальних гілок сюжету,
Я не можу прийняти життя, як тоді наважитися на смерть
Вчитися - страждати, розумієш першооснову протиречиву,
і люди від того ще більш стають для Тебе загадковішими 
Все в моїй історії веде до одного й того ж самого,
наче я сам несвідомо творю для того всі умови і обставини
Я маю померти, як герой, вмерши за славетну мету,
або ось, досягнувши її в розділеній з кимсь старості
"... І вмер Він відразу опісля неї, від безнадійної туги,
що нарешті втихомирило його завжди неспокійне серце.."
Краще взагалі не любити, аніж на таку долю когось покинути
Когнітивний дисонанс, ось де коріння зле, ось де біда,
який це колір добра? Немає величі там,
де немає простоти, добра і правди
Ні, цьому не бути, ніхто Тебе не обійме,
не знайде твої руки за спиною,
і не сплете твої пальці зі своїми
Ніхто, страждай, думай,
що Я читаю Твої думки,
це не так, Я людина зараз як-ніяк 
А Ти ведеш мовчазний діалог,
але Я ж не відповідаю 
Думки Їх читало Троє:
Сварог, що пил виковує,
та пара дівоча, 
що сиділа на корпусі корабля,
який не Бог запозичував,
і думав, що того не помічають,
але іридієві Спіралі сигналізують,
коли хтось приходить додому 
Я не можу без чужих рук рости,
здаюся, це соромно, по-дурному
І те не будуть великі звершення,
не очікуй нічого такого, великого,
це буде те, що люди сильні
досягають наодинці, напевно
Не Бог розглядає простягнуту руку,
Я Її не потисну, Я не знаю, чого Ти хочеш
Твою мотивацію, Я за один ланцюжок думок
до розуміння того, всього, примітивного,
що Вами, жінками навіть не обдумується,
того, всього, що Ви шукаєте.. винахідливість?
Мене ніхто ніколи не називав "винахідливим",
бо не було нагоди розгледіти її в цілеспрямованості 
Віві неохоче, повільно, ховає простягнуту руку,
за спиною, тепер Її очі забігали, Вона не розуміє,
і вдивляється ще пильніше в полум'я темно-синє 
Де моя враженість, де моя травма, невже її не було
Невже Я просто вихована сміливою, хороброю,
чи Я просто пройшла крізь випробування страхом
Найбільшим, якого і боятися-то було не варто 
Ось що робить одноманітність життя і самотність
Ти стаєш зацикленим, не пристосованим до змін
Тисячі слабких особистостей в тобі не вмирають,
виживають, роблячи життя початковим стартом -
поборенням Себе, а не Світу, для Себе і ближніх  
Як себе полюбити, самооцінка - фундамент егоїзму
Як себе полюбити, прийняти правду і повірити, 
що Ви, всі, стали сильними тільки завдяки Мені
переросли, а поруч залишає віддяка
Не дивись так на Мене, сила нищівна 
Ти дивишся Мені в очі навіть не підіймаючи голови
Чому Ти така висока, велична, зменшись, тошнота 
Я не знаю як Тебе любити, за дівча в жінці, 
чи як дівча, що не баче в собі жіночності 
неоправдано, Моє смакове витончення
бачить Тебе лиш жінкою, що боїться бажань
Чому Ти така елегантна, довершена незвичність 
Вашими колінами хочеться стерти сором
з чола, у ваші локони хочеться зануритися
Ваші м'які тіла хочеться пригортати 
як змусити захотіти Вас читати
читати для мене книги в голос
бувши Я висушений Сонцем
бувши Я негодою розбитий 
від Ваших голосів Мені все ще ніжно,
хоч від них кістки тріскаються,
які загоює лиш Ваша шкіра матова 
Ваш кремовий смак єства 
можна розвести язиком по зубах
Звіра вбила краса, невідповідність, 
Мрія завести на острів де б вона зів'яла
Правда, не в змозі дати те, чого вона схоче 
Я - Ваш Послідовник, благородний дикун 
І Мені все це так потрібно,
і так від усього цього мене гне,
як від найсильнішого наркотику,
від присутності поряд найменшої дози
Від Тебе несе агресією, сильніше,
аніж від тих, усіх, кого Я вбивав
лімфатичні вузли на шиї опухли
затверділи, тримають голову гордо
як можуть, Їм боляче маленьким 
Це Мій захисний механізм, і що далі? 
Бачиш помутніння на горизонті?
Будеш компенсувати свої комплекси, вже вкотре?
Розпочнеш своє остаточне, тотальне винищення
і наважишся все-таки стати Королем Нічого
Прийми свою неповноцінність, світ не хоче тобі вгодити
Не бійся бути враженим, це робить Тебе сильнішим,
а сильних легше любити, вони не страждають по дурницях
Вони любові шукають, бо Її так мало у цьому світі
В Моїх думках гірки, кардіограма, Я наляканий, одиниці і нулі,
наче вперше, думки захекані, вуха шумом крові заглушені,
кишки сплітаються і душаться вуграми, пальці танцюють
з останніх сил керують нитками-нервами цією маріонеткою
це Диявол в крові танцює, Він силу набирає 
Ерос надягнув свою відразливу корону, Я поневолений 
тільки, щоб Танатос посмакував в кінці справжнього болю 
І Я дивлюсь на Тебе через призми розбитих кришталиків,
і Ти була такою доступною, в мріях, і така недосяжна тут, в реалі
це конфлікт поезії, як мрії, і правди життя - людського досвіду 
така цілісна, скільки ж сміливості потрібно щоб це побороти
Я знову наляканий, а Я ще так хотів чого Тобі розповісти
Наляканий, а Ти й задоволена, тим, що робиш з Мене пацана
Тобі подобається, ну так скажи це, заспокій, а Ти мовчиш
Скажи, що все нормально, що Я не повне розчарування,
Скажи, що Тобі не подобається, як Я сам з собою борюсь,
але відчуваєш якусь від того втіху, що все саме через тебе,
що він відчуває себе не вартим, і тому буде шукати як втримати
І Я буду мовчати, за німі компліменти не буду вибачатись 
Він мовчки споглядає природу, а після і Тебе
Здається цього достатньо, але щось заважає
Йому наче боляче і разом з тим радісно: 
біль і радість перемішуються, і не розбереш, де що є
це заважає Самій Тобі, а значить і Йому, страх того, 
що все це набридне - прокляття первородне 
потрібно повірити, що - ні, щоб коли час прийде
шукати причину тільки в людській
нестабільності в стабільному існуванні 
Він повірив, а Ти? Дівча, чого Ти хочеш?
Розваг? Мінімального, але добробуту
і це - все, якщо продовжимо на самоті
Так важко вилазити з печери на світло,
коли провів в ній останнє тисячоліття
Хочеш Я буду Тобі за поводиря?
Ти занадто довго був наодинці 
Віві показує пальцем на Себе,
потім на німого співрозмовника
Прикладає того пальця до губ,
слідом до серця - жест простий,
зрозумілий навіть без німої артикуляції 
Хочеш будемо разом дивними?
Так, любов основана на жалю -
так, це все на що Я заслуговую,
єдина в яку можу повірити 
Найчистіша любов, найпростіша 
За що ж Я Вас люблю? 
Егоїзм, за вашу любов до Мене 
Навіщо Ти це сказала?
Ти мала сказати Своєї Ім'я
наче при першому знайомстві,
коли Ти свою руку простягла 
Жаль, так, Я відчував її до цієї чорнявки
І не було там любові, лиш агресивна втома
Я пам'ятаю чому Її у собі-подібну перетворив
Мені просто тоді вже набридли Її думки 
"Я не красива", "Ніхто Мене ніколи не схоче",
і справді Вона не з тих, що хоч якось "п'янко-красиві"
Її плечі занадто вузькі, Її стан в прямому сенсі "груша"
Лице якесь квадратне, очі маленькі, губи наче укошені
І Вона затихла, а тепер ще й може стати ким завгодно
Знову краса, невже чоловік, як Бог - споглядач,
а жінка - початок пізнання, зацікавленість
і терпіння, все ще пробиває ребро легень?
Досить з первісно метаморфозувати задихаючись
Я залишусь з Ним не для того, щоб щось змінити,
а щоб Він чогось з собою ще гіршого не накоїв
Я залишусь, щоб заповнити самогубну тишу  
для чого ж ще близькі та рідні потрібні?
Як не для взаємопідтримки в особистому рості
- Так які в Тебе плани? Чого Ти найбільше хочеш?
- Нічого. Ти вільна.
ти змушуєш мене мріяти 
я присідаю навпочіпки 
"мо" - може
нагадуєш про те,
що потрібно жити
дивитись не можу
і не дивитися не можу
все по-банальному
Ми не існуємо
в екосистемах одне одного
Ні, не присідай навпроти
не опускайся на коліна
Все, здається,
все хороше вмерло
і в мені погнило
- В що Ти віриш?
за константами стоїть випадковість,
у нескінченій грі стиснень і розширень
Всесвіту, це все така жорстокість
Ми ніколи не знайдемо своє минуле,
тут, хоч би можна зловити ілюзію
Ця свідомість зараз помре,
і Віві його більше не побачить
Собою, не одурманеним
нехай не буде вами пізнана
безконечність пасивних всесвітів,
якою ви постійно проходите
заради секунди, щоб поплакати
завжди вкінці все стає пізнаним
Хтось обрав життя, хтось це запустив
Вийди зі мною на двобій,
Я не хочу під Тебе підлазити
Трансцендентальний Домінатор
Все ще одна мрія оволоділа Мною,
і Я починаю вірити, мріяти
ще один демон бере верх -
ще один вампір, що все виправляє -
По**їзм, чи то "стоїцизм"
Начхати на сам факт чхання -
це повільне самогубство,
видаляти самому собі пухлини -
це таке-собі задоволення
не можу контролювати -
знову заєць вовка пожирає
ось про яку свободу співали рокери,
але Я знову копіюю ідола, його образи
вдаючи з себе виученика Його школи
Як побороти того, що тебе не хоче вбивати
Ваші шиї - лебедині, бо вони вкриваються
гусячою шкірою, коли до вас доторкаєшся
Молодість завжди починає заходити
шкірою нечутливою до таких тонкощів
М'язами ніг затверділими від ходьби
Тобі ще не довго залишилось, лети
Лебідка
Як вітер на обличчі
Ви не бачите його,
але знаєте, що він є
Коли краса показує
своє обличчя потворне -
будьте готові, дивитися
Викривляти потоки фотонів,
ховаючи себе в міжхвиллі
Я бачу Вас маківкою,
і це важко насправді
Любите підглядати?
Чи просто споглядати?
Єдина розвага для бога,
що постійно в задоволеннях тоне?
Скільки ж здібностей прихованих
людське тіло наповнює, довершено
відібраний випадковістю і смертю
маніпулятор для передачі інформації
все на рівні "первісність", пади,
все щоб доступ отримати
Зло зустріне свій кінець
У вашому знищенні
Я нарешті знову відчую себе цілим
Так ось як Моя посмішка виглядає
Не зневажуваною, а безцеремонною
з поглядом бідняка на знецінений товар
на якого зазвичай немає грошів
А чому Ти все ще досі тут?
- Тобі потрібен комфорт,
чи Ти вже в ньому? -
бринить знадливо її голос
Стугонить Моє серце
задихаюсь від почуттів, -
Ти хочеш, щоб Я була поруч,
чи вислухала, допомогла
і Ми вирішили проблеми?
Не можна постійно мовчати.
Потрібно говорити, Я люблю слово...
Я люблю його за те, що воно грається зі мною.
Розважає, утішає й ніколи не забуває про Мене.
незапліднені ікринки несе холодною течією
повз тіл зірваних зі скель водоспадів
Безцільне виведення в кількості
все ще значить щось для одиниць 
Моє серце б'ється лиш в мозку,
де дефект, що лікується тишею
Мене відфотографувати хтось хоче?
А хто як і які береже фотографії?
Досить розкидати яйця,
навіть їх ніяк не ховаючи
Їх все рівно ніхто ніколи не знайде
Омажі, алюзії - богоподібність,
огидне сповтотворення, окарикатурення 
Лиходій думав, що він геній, а виявилося,
що він сама посередність, псевдогеній
Просто ще один зарозумілий самоук,
сповнений ентузіазмом аматор
лиш поверхнє обізнаний
у кількох дисциплінах 
Де вона - точка блаженства,
після якої приходить пересичення?
Неочікуване, та ще й розчарування,
як від "Про людей та мишей"?
Тридцять еонів, так, і ось тільки
Може колись наважусь випити
Азазеллове зілля, бо романтика
ароматизує мій тестостерон
Скільки ж створено світів,
щоб тільки зануритись в них
сидячи на сраці в цьому тут
- Ти взагалі Мене слухав?
Тобі не гидко?
Ухмиляєшься.
Прокинься.
Ляпас, один, другий
голова похилилася,
чуб впав, третій 
Ви струменієте
вологими світанками,
жаркими сутінками
як вас не любити,
як не ставитися дбайливо
в пристрасті до майбутнього
але Я - Геній саморуйнування
не готовий йти на компроміси
з людиною, якою хочу бути
Ти на вечірках дивуєшся
з людей як і від музик котрих
слухаєш обступивши колом
їх вмінню керувати чуттями
Твоїми, розкриваючи свої
гуляючи погнилими луками,
холодними голими лісами
тебе тут найти більше шансів,
і Я Тебе довкола шукаю,
а знаходжу лише в собі
ту Заздрість Тобою
збурення до дії злої,
що обертається благом
через полум'я спонтанності 
Ти завжди десь вже там,
а Я не знаю, що робити
завжди тут і зараз
життя складне
не завжди життя щасливе
В чому Моя складність? 
Проблематики ж немає
- Я бачу щось в Твоїх очах,
не втрачай це, і в себе вір.
Тобі гидко від мого виду?
Далі буде гидко, фізично
Знала б Ти, чому Я Тебе боюсь
Ти б просто розсміялась
Ти, Я не знаю,
як Тебе викохувати
Точніше, боюсь почати
Ти, як і всі будеш втікати
від постійних замикань
кудись вгору підтягуючись
залишаючи себе поза доступу,
а мене безцільно тертись донесхочу
Дай Їй часу, Вона вже знає ж біологію,
і будеш тертись вуздечком об цервікс
знову, але мене трясьця не вистачає,
щоб просто настояти на тому чого хочу
Вашого болю, що нейростимуляція найгустіша
і Ви готові до неї, от тільки я вже позаду,
а подобається коли об труться лобком?
Від Мене ж злітаєте, і Мене ж покидаєте
Є люди, що читають книгу з кінця,
а є такі як Я, що ніколи не читають фіналу
Яка ж дурня, надавання ваги порожнім
страхам, чи не так? І Як пояснити?
Що це не страх, це планка задоволень,
яку людина ніколи не опускає,
якщо вже взяла якісь там висоти
І чекаю вашого виходу, розуміння,
що Ми двоє як-не-як резинові,
от тільки тобі доступне
по волі пристосування
Головне не дивитись
Її одна присутність
Занижує Мою самооцінку
Думати про таке, ще й при Ній
Кого це з Мене робить?
Думаю, бо знову не маю цілі
Та й всі цілі людські ведуть до одного
Егоїстичної побудови кращої моделі
для більших шансів на розмноження
"Обмеження ходів наших думок
Чи вони не є прикладами регресії
Жорстокого прогресування форми життя
у такому величезному царстві
Ми сидимо серед вільних планет"
Навчання - це всього процес згадування
"Погляд так близько, але так далеко
Крізь мрії думки Мої набувають форми,
щоб дати ототожнитися спогадам
Крізь мрії Я отримую здібність
поєднання бачення з голосом"
І потече виплеск гарячої рідини
через вуха прямо в мозок і до сердець
І Я все розповім, як побачу в Тобі нагоду
в бажанні вдовольнити вимогливого
Ні, постривай, ніколи не цитуй Death, 
Ти не вартий й Їхнього слова єдиного
цей гурт будуть пам'ятати довше за Писання,
як щось краще зрозуміліше і таке ж духовне
"Я сказав тобі один раз,
але скажу ще раз
Коли ти живеш плоттю -
це початок кінця
Це поглине Тебе, і виплюне
Стережись плоті і силу,
якою вона володіє
Пристрасть - це отрута"
саморуйнування
тримаючи під рукою
опійну смоктульку
людина швидко херіє,
навіть найчистіше дай
таке тіло тендітне
благає, хоче, круте
Дай, Я помру же
Я щось сказав?
Я про це вже думав?
Що там було вище?
На чому я сидів..
Що Я тільки-но придумав:
Хорошим сказителям
самострата  "чужда",
бо завсігди вони сідають
посмертки карулькати,
прагнучи оправдання,
якого немає, Сміх, завіса, -
Клоун сміється, стрибає, -
Ні, вони продовжують писати,
тільки вже архаїчними героями
тепер все виправдовуючи
Комік затих, зал чекає,
а продовження немає,
і Зал мовчить, думає
І Я мовчу, просто цікаво
куди заведе мовчання
Тобі Мене не вдовольнити,
як і Мені Тебе, це страхо-віра
І тільки Ти цього не розумієш,
бо рано чи пізно Ми підсядемо
і на цей довгограючий наркотик,
який двом швидко набридне
без Твого виходу духа через тіло
Так Я і сказав колись Єві
Думав, що сказав
- За що були ляпаси?
Я Тебе не чув. -
Віві наче чи-то здивовано,
чи-то збираючись щось сказати
привідкрила рота, і відразу закрила
Видихнула, і лягла на металеву підлогу
- Чому ті боги, що кружляють
і кохаються над планетою
ніколи не бувають білими.
Завше чимсь їдким світять.
- Так Вони красу показують,
бо з такими всі хочуть сплестись.
- Я не красива? - Її голос, так,
знайомо оксамитово бринить,
наче Вона ось зірветься в плач,
але це просто такий голос тихий,
що завжди звучить як тужний
- Ти красива, тому й наганяєш страх,
не аби який, Я знаю, чому Ти це запитала.
Мені подобається, що Ти конвульсивна
від одного нервового зв'язка з мозком,
а що зроблять з Тобою прямих три
Мені без Твоєї допомоги не перевірити.
- Все-таки Тобі було все те цікаво?
Чому ж зовні ніколи виду не подавав?
Я думала якась травма, болячка,
але ж ні, просто відсутність бажання.
Невже вберігав мене від того скам'яніння,
яке й ще неможливе без Мого втручання. 
А Я може і хочу, того, чогось,
про що Сама не знаю.
Так що Я повинна була робити? -
Лягаю і Я поруч, теж вдивляючись
в м'яке біле світло led-стелі 
- Доторкнутись, хоч раз.
Я не потребував сну, але Я спав,
і це було найприємніше, спати з Тобою.
Ти дарувала Мені мінімум і максимум
все залежало від бажання і настрою.
Навіщо Тобі це все? Чого Ти хочеш?
- Любові, спокійного життя в мирі.
Так, це загальнолюдське бажання,
яке таке важке в досяганні.
Тому Я досі тут, щоб продовжити,
а не починати щось нове спочатку.
А чого Ти хочеш?
- Мінімуму і максимуму.
- І що в такому разі це тоді? -
Віві находить і стискає
його долоню, пальці крижані 
- Максимум в мінімумі.
 ШІ, увімкни "M83 - Solitude", 
будь ласка..

ID:  921686
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 08.08.2021 18:58:21
© дата внесення змiн: 27.08.2021 23:53:32
автор: Enol

Мені подобається 5 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (507)
В тому числі авторами сайту (14) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Шон Маклех, 23.02.2022 - 23:16
Глобально. Епічно. Сподобалось - широко мислите.... hi
 
Артур Сіренко, 19.08.2021 - 23:53
Неймовірний текст. Вразило! friends hi
 
Сніг_на_голову, 09.08.2021 - 13:47
Здається, Ви дуже поспішали, наче справді задихались пишучи
 
Enol відповів на коментар Сніг_на_голову, 09.08.2021 - 16:40
писалося в тютюновому диму,
він швидко скінчився,
нарешті, я взявся за траву,
яка тебе завжди критикує
Твою лінь, Твій страх
ну і тут почалося
Вона живиться соромом,
твоїми виправдовуваннями
в солоденьких писанинах
 
Сніг_на_голову відповів на коментар Enol, 09.08.2021 - 19:52
пишеться між двома ковтками кави,
вона швидко зникає.
до біса ромашковий чай,
який мене завжди заспокоює
мій розум, моє тіло.
ну, і тут все закінчується
він живиться спокоєм
моїми виправдовуваннями
в писанині потрібності
 
Mezu Svitlana, 08.08.2021 - 23:44
Алголь то уособлення Вас? Не знаю чому, але чомусь прийшла саме така думка, і та боротьба,то ніби боротьба Вас і нас, читачів, які не завжди повністю розуміють Ваші твори apple
 
Enol відповів на коментар Mezu Svitlana, 09.08.2021 - 16:32
Думаю це уособлення того конфлікту поезії, як мрії, і життя - як правду в досвіді, романтизації, ідеалізації,
яка рідко стає правдою, але допомагає виживати
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: