Зрозуміло, ─ з півночі всі біди.
Як же ми могли того не знать?
Доля нам дала таких сусідів, ─
Як тут Маннергейма не згадать.
Начебто весь час на них впливає
льодовита океанська лють;
І до нас та лютість долітає.
Заховатись? Здатись? Як тут буть?
Маневруючи навкруг, юрбиться
Не одна уздовж кордонів рать;
Підганяє раті знов столиця, ─
Та, яка зоветься ─ їхня мать.
Хто ж вона? Це ─ підлість і пихатість;
І на тлі постійної брехні,
Наче навіжена заповзятість ─
Мало їй і неба, і землі.
І ніяк не хоче вгамуватись.
Спокон віку їй властива хіть.
І на глузд її не сподівайтесь, ─
Він відсутній протягом століть.
2015 р.
