UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Франко Наталія: Душа сивіє повільно… - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Т.С.Гарп, 09.12.2022 - 10:22
Ховаючи попіл що торкнувся до скроні Фарбуючи душу і тіло Зшиваєш серветку, щоб накрити ту клітку, у якій ти в полоні В якій залишки мрій вимітають - зламані крила І далі живеш. Та сивієш, Продовжуєш... Бо так треба(?). Ховаючи під творінням майстра краси Живу незахищену себе Радієш? Очікувано, заплановано, в строки. Без сміху й обійм під дощем просто неба. Зустріла І згодом, сивий вінок свій, ти скинула в кручу! Геть йшли би прожитії роки! Однак, відчуваєш, що плата за усмішку може бути надмірна... замислюєшся, - а чи треба? Смурнієш. І знову приносячи в жертву себе, не питаєш-для кого та й доки? Себе на вівтар ти кладеш, буденно і звично не вдаючись - чи є ще у цьому потреба? Закінчила. Спроба розправити крила, залишила згадку на спині своїй, яка не пройде через роки. А тихо збиреться та й піде туди, де крила і щастя твоє.. та й ти не цуралися себе. І знов ти живеш.. Та сивієш, ховаючи заживо себе Продовжуєш хрест свій нести Бо так треба(?). А знаки на спині твоїй, лиш тихо чекають... На повернення неба. |
|
|
||||||||||||||||||||||
Дуже важко , коли вона починає сивіти. 
